24 канал поспілкувався з MamaRika (справжнє ім'я – Анастасія Кочетова) під час її благодійних гастролей у Польщі. Там артистка перебуває разом з сином і чоловіком. Виконавиця каже, що вони не могли сидіти вдома, склавши руки, тому вирішили все-таки поїхати за кордон, щоб хоча б якось допомогти Україні. Анастасія, її чоловік Сергій Середа та маленький син Давід втрьох щодня долають по 400 кілометрів, щоб зібрати гроші для наших захисників.

Зверніть увагу Вони всі імперіалісти, – інтерв'ю з Педаном про росіян, шоубізнес та проєкт "Універ CHEK"

MamaRika не може без коханого, ледве витримала розлуку в перші місця війни, коли виїхала до Молдови, а звідти – до Польщі. Чи вірили Анастасія та Сергій, що буде війна, чому наразі відклали питання про всиновлення дитини, що артистка думає про російську мову та які враження від рідного міста, куди нещодавно приїхала вперше за 10 років, – дізнавайтеся нижче в розмові зі співачкою для проєкту "Інтерв'ю24".

Через 2 місяці після повернення в Україну ви знову виїхали за кордон. Зараз перебуваєте в Польщі, разом з вами чоловік і син. Яка мета цієї поїздки і як Сергієві вдалося виїхати з країни під час воєнного стану?

Розумію, що це питання багато кого турбує. Люди чомусь думають, що ми виїхали якимось нелегальним шляхом. Ми не та родина, яка мала на меті виїхати кудись, ми фантастично почуваємося вдома. Всі, хто слідкують за мною, знають, як ми любимо бути вдома. А причина нашого виїзду за кордон – багато запрошень на благодійні концерти. Якийсь час ми ігнорували ці запрошення, але потім зрозуміли, що це неправильно. Зараз в Україні немає активної концертної діяльності, тому ми зрозуміли, що більше користі принесемо, коли виступатимемо на благодійних концертах за кордоном. Тут ми збираємо гроші для нашої армії, співпрацюємо з фондами.

Зараз триває великий гастрольний тур, Міністерство культури дало дозвіл на виїзд. Я виступаю як артистка, а мій чоловік Сергій – ведучий концертів. Вдома нам набагато комфортніше, але ми вийшли з цієї зони комфорту. Як бачите, ми тут живемо, скажемо так, в екзотичних умовах. Я вже казала своїм підписникам, що це далеко не найкращі умови для дитини. Вдень ми проїжджаємо 400 – 500 кілометрів, моя дитина постійно харчується незрозуміло чим. Ми багато чим пожертвували, щоб бути корисними зараз. Наразі ми в Польщі, а потім будемо бачити, як складатиметься ситуація. Бо концертний графік постійно оновлюється.

Мамаріка
MamaRika з чоловіком і сином / Фото з інстаграму співачки

Хто допомагає з сином, поки ви на концертах?

Ніхто, ми самі. Це дуже складно. Якщо чесно, я розсипалася в цих переїздах. Ми з Сергієм просто знищені, схудли. Дуже важко бути в дорозі з маленькою дитиною. Такого графіку роботи в мене вже давно не було. Спочатку гастролей не було через пандемію, а 24 лютого почався весь цей жах. Не пам'ятаю, коли ми так активно їздили. Але в Давіда багато енергії, в нього все добре. Не знаю, як він все це витримує, але він великий молодець. Я інколи вечорами плачу, переживаю за нього, бо розумію, що хотіла для нього не такого дитинства. Але з іншого боку, гріх жалітися, бо ми разом. Я з Сергієм робимо все для того, щоб синові було добре.

Ще до війни всі говорили про тривожну валізку, закликали готуватися до війни. Ви вірили, що росія почне повномасштабне вторгнення?

Ми взагалі не сподівалися, що так може бути. Наша родина дуже позитивна, тому такий варіант навіть не уявляли. Ми не думали, що в сучасному світі може таке статися, вважали це безглуздим залякуванням.

Навіть у ніч з 23 на 24 лютого спокійно працювали, монтували якесь відео, вклали сина спати і ввімкнули телевізор. Тоді якраз почалася ця промова путіна. Ми злякалися, думали, він збожеволів. Я казала Сергієві: "Може зібрати речі?". Чоловік сказав почекати до ранку, а там буде видно. Ми лягли спати і через кілька годин прокинулися від вибуху. Ніколи не забуду цей стан.

Головне, що ми не здаємося. Україна щодня стає сильнішою. Знаю, що перемога – це питання часу. Не завжди буде темна смуга. Ми з тих людей, в яких не було "тривожної валізи". Хто міг подумати, що таке станеться? Знаю, що є ті артисти та інші люди, які заздалегідь виїхали за кордон. Може в них була якась інформація, вони були впевнені, що буде війна. Ми взагалі не вірили в це.

Мамаріка
MamaRika з чоловіком і сином / Фото з інстаграму співачки

Разом з сином на початку війни ви виїхали в Одесу, а згодом жили в напівзруйнованому будинку в Молдові. Які думки були тоді? Адже ви сама з маленькою дитиною, не просто за кордоном, а в, м'яко кажучи, не комфортних умовах.

Комфорт – це зараз щось далеко не першочергове. Найстрашніше те, що Давіду на початку війни були лише 7 місяців. Це зараз йому вже рік, він доросліший, з ним легше. А тоді ми просто розуміли, що треба їхати з Молдови. Я дісталася до Польщі, там була моя мама. Це було важко. Ніщо в житті мені не давалося так тяжко, як ця поїздка. Коли приїхала до Польщі, важила трохи більше 40 кілограмів. Через постійний стрес почалися проблеми зі шлунком. Вже в Києві, коли повернулася додому, мені зробили операцію.

Хочу звернутися до всіх людей. Обов'язково дбайте про своє здоров'я! Особливо зараз, бо ці всі стреси дуже негативно впливають на його стан.

У Молдові ми взагалі жили невідомо де. Це був будинок, де давно ніхто не жив. Але добре, що було де зупинитись. Ця квартира, де ми зараз, не краща за житло, яке було в Молдові. Тут просто все розвалюється. Але ми надзвичайно вдячні людям, які прихистили нас і тоді, і зараз. Неважливо, в яких умовах ти живеш. Я вже казала: "Можна і в коробці з-під сиру пожити, тільки б всі були живі та здорові". Головне, що вся родина жива, маємо кому написати: "Як справи?" і отримуємо у відповідь: "Все ок".

За ту поїздку я стала сильнішою, тепер вже нічого не страшно. Перші три дні війни під Гостомелем під обстрілами, потім – маршрут до Польщі, зараз – ці трешові тури. Тепер нічого не боюсь.

Мені здається, що українців вже видно здалеку, особливо дівчат. За кордоном є багато матерів з дітьми, вони стільки жаху пережили. Ми без слів розуміємо одна одну. Інколи я зустрічаю дівчат на вулицях, вони підходять фотографуватися. Коли питаю звідки вони – мовчать. Одразу все стає зрозуміло. Ми ніколи не будемо такими, як раніше. На жаль, такою ціною нам дається спокій і здоров'я наших дітей.

Мамаріка
MamaRika з сином / Фото з інстаграму співачки

Коли були в тому будинку в Молдові, розуміли, що війна в Україні – це надовго?

Як я вже казала, наша родина – приклад правильного оптимізму. Ми не вірили, що все це почнеться. Тому, коли приїхала в Молдову, була впевнена, що буду там максимум тиждень. Щодня дзвонила чоловікові й казала, що ми повертаємося. Але тепер вже немає сил чекати. Просто живу кожним днем. Ми знаємо, що перемога буде точно, розуміємо, що на це потрібен час.

Зараз потрібно робити все, що залежить конкретно від тебе, твоєї сфери. Кожен має бути на своєму фронті. Ми на своєму місці. Відчуваю, що корисні зараз.

Я дуже боюся довгої, важкої зими. Не хочу озвучувати погані думки, але, мені здається, що окупанти робитимуть все, щоб ця зима була складною. Дуже сподіваюся, що ми все-таки зможемо цього не допустити. Насправді, зима не закінчилася. Ми досі живемо в режимі зимових речей. Тільки зараз я одягнула шорти і зрозуміла, що це вже кінець літа. Живемо 24 лютим.

Мамаріка
Будинок, де MamaRika жила в Молдові / Фото з інстаграму співачки

Ви родом з Львівської області, міста Червоноград. Чому не поїхали туди?

Ми заїхали до Червонограда, коли виїжджали на концерти, бо дуже важко добиратися з маленькою дитиною з Києва до Варшави. Це був мій перший візит в Червоноград за 10 років. Зараз я говорю з усмішкою, бо повернулася думками в дуже хороші часи. Коли зайшла додому – розплакалася.

Ця квартира – дім мого дитинства. Там все так, як було. Було так добре, що не хотіла нікуди їхати. Залишився мій стіл, за яким сиділа, працювала за комп'ютером. Всі мої спогади помістилися в ту маленьку, але таку затишну квартиру. Я навіть побувала в школі, де вчилася. Звичайно, нікого зі знайомих там не зустріла, бо зараз канікули. Але видно, що готуються до навчального року, пахло свіжою фарбою.

Я дуже переживала за місто, думала, що там погіршилася ситуація. Але, приїхавши, була вражена, скільки всього змінилося. Місто ожило, з'явилася нова інфраструктура.

Червоноград дуже затишний. Я обов'язково приїду ще. Ми побули там лише одну ніч і поїхали далі, але я встигла пробігтися вуличками, зустріти знайомих. Можливо, дорогою назад знову заїдемо, зустрінуся з однокласниками.

Не думали про те, що поки ви в Польщі, чоловік може піти служити в ЗСУ?

Так, звісно. Він розглядав такий варіант. Зізнаюся, що це мене дуже турбує. Не уявляю, що буде, якщо таке станеться. Розумію, що не знаю, як була б без нього. Це дуже важко. Якщо чесно, я стримую Сергія. Не соромлюся казати про це. Кілька разів я просила його, щоб не йшов, був з нами. Він – все моє життя. Не знаю, як би я витримала це. Коли він поривався йти в ЗСУ, я була просто знищена. Безмежно дякую тим жінкам, які мають відвагу відпустити чоловіків туди. Це дуже складно.

Наша армія – це те, що надихає. Завдяки їй ми щоранку прокидаємося, п'ємо каву, просто живемо. Дівчата, які служать зараз, – це взагалі для мене космос. Я дивлюсь на них і розумію, що я б не змогла. Як жінка, захоплююся їхньою силою. Ви просто фантастичні!

Мамаріка
MamaRika з сином і чоловіком / Фото з інстаграму співачки

Розлука з чоловіком була важкою для вас. Як вона вплинула на ваші стосунки?

Ми італійська родина. Для емоційних гойдалок нам не треба приводів. Коли була в Польщі, щодня казала: "Все, я виїжджаю, їду додому". Через це постійно сварилися. Для нас дуже важливо бути разом. Син ріс без тата, тому мені дуже хотілося, щоб вони хоч на трохи побачилися. І зараз, коли є можливість працювати командою, бути разом, тішусь кожній хвилині. Нехай важко, в дорогах, невідомо де і як, але ми разом. Нам точно гріх жалітися, нас шкодувати не треба.

Ви стали однією з сімей, які оголосили, що хочуть всиновити дитину. Коли саме зробите це і як готуєтеся до такого кроку?

Зараз готуватися складно, бо є нюанси. Я вже вивчала це питання. Під час війни процедура ускладнюється. Можна зареєструватися в нашому додатку "Дія", стати в чергу на усиновлення, але ми для себе зрозуміли одну річ. Наразі ми дуже нестабільні фінансово. Якщо чесно, взагалі не розумію, як виживаємо, бо роботи зовсім немає.

Є концерти, але вони благодійні. На них ми не заробляємо гроші, а збираємо, організатори не покривають нічого. Самі оплачуємо всі витрати: побутові, дорогу, бензин тощо. Живемо на мінімальному бюджеті, грошей не вистачає ні на що. Тому питання матеріальної нестабільності переносить момент з усиновленням. Нас зараз ледве вистачає для того, щоб Давід достойно почувався.

Хочеться, щоб новий член нашої сім'ї все-таки був у достатку, хоча б у відносному, коли ми хоч трохи впевнені в завтрашньому дні. Боюся дати дитині менше, ніж хочу. А я хочу дати весь світ. Хочу, щоб були всі умови для дитини, щоб вона була в комфорті, бо до усиновлення точно мала нелегку долю. Наразі ми це питання "заморозили".

Мамаріка
Синові MamaRika та Сергія Середи виповнився рік / Фото з інстаграму співачки

Як тільки зрозуміємо, що готові і маємо для цього ресурс, то однозначно повернемося. Це мрія нашого життя. Заодно Давід підросте, допомагатиме нам, виховуватиме братика або сестричку.

Днями синові виповнився рік, ви вперше показали його обличчя і навіть зареєстрували сторінку в інстаграмі. Чому зробили це саме в день народження?

Якщо чесно, я б взагалі нікому його не показувала. Це найдорожче, що взагалі може бути в людини, я казала, що він тільки мій. Нервувалася страшно, але потім зрозуміла, що це неминуче, він дорослішає. Ми заздалегідь зробили фотосесію, вирішили створити йому власну сторінку, щоб потім в нього був такий альбом спогадів. Та й нас постійно бачили разом.

Нещодавно мали виступ у Щецині (Польща, – 24 канал), разом з гуртом Kalush Orchestra працювали на одному фестивалі. Тоді за лаштунками нас знімали, а потім в інстаграмі мала багато відміток, де показали обличчя Давіда. Розумію, що його нереально приховати. А з іншого боку, чому таку красу ховати? У нас вийшов дуже класний пацан, тому ми вже познайомили його з нашими людьми. Сподіваюся, що в його бік будуть лише хороші погляди. Діти не мають відчувати негатив. Вони мають відчувати, що їх люблять.

Мамаріка
Син MamaRika та Сергія Середи / Фото з інстаграму співачки

Можу сказати, що я пишаюся своїм сином, бо він вже мав свій перший збір, зробив перший внесок в Україну, в майбутнє. 2 серпня йому виповнився рік. Завдяки підписникам, моїй аудиторії Давід назбирав гроші в благодійний фонд "Дитяча мрія". За кілька днів син вдалося зібрати 20 тисяч гривень. Я попросила, щоб люди, які хочуть привітати Давіда, надсилали гроші на банку, яку я відкрила спеціально для цього.

Це модель виховання сина, яку я хочу розвивати надалі. Хочу, щоб він розумів, що треба допомагати, бо це основна місія кожної людини. Коли душа приходить на цю землю, вона повинна віддавати – це основне. Дуже сподіваюся, що ми виховаємо Давіда саме так і він на нашому прикладі розумітиме, що насамперед потрібно бути корисним. Я дуже тішуся.

Чи вірите, що буде новий наступ на Київ? Адже ваш дім під Гостомелем і знову може опинитися під обстрілами.

Ні, не вірю. Вони можуть лише стріляти. Вони не здатні вести стратегію, воювати достойно. Можуть тільки руйнувати. Порушили вже всі можливі закони. Ніжками вже точно нікуди не дійдуть. Київ – це недосяжна ціль для них, бо не вміють воювати. Україна – це для них недосяжна ціль.

В окупованому Криму вже частіше лунають вибухи, вперше за час війни там була оголошують повітряну тривогу. Суспільство наголошує, що Крим – це Україна. Як ви можете прокоментувати таку "бавовну"?

Все повертається бумерангом. Крим наш. Донбас наш. Все своє ми повернемо. Сезон закрився. Зараз нам потрібен час і зброя. Наші хлопці та дівчата – Боги війни. Вони ювелірно проводять всі стратегії, ювелірно збивають ракети. Так вміють тільки українці.

Мамаріка
MamaRika з чоловіком / Фото з інстаграму співачки

Як зазначали ваші колеги, благодійні концерти, на яких артисти виступають за кордоном, здебільшого не оплачуються. Організатори оплачують лише дорогу та харчування. Однак співачка Alyosha у нещодавньому інтерв'ю зазначала, що організатори можуть віддячити артистам. Ті виступи, на яких були ви, були повністю благодійними, чи все-таки отримували за них гонорари?

Наразі ні. Ми приїхали саме з метою благодійних концертів. Є ще ціль записати багато нових пісень, оскільки мої музиканти та саундпродюсери базуються зараз тут. Тому паралельно працюємо на студії, записуємо музичний матеріал. Це теж фронт, який тримаємо, бо люди дуже потребують української музики.

А щодо концертів, то нам навіть на бензин грошей не дають. Це значна частина витрат, оскільки за день ми можемо проїхати 400 кілометрів. Ми не лише не заробляємо, а й витрачаємо свої гроші. Звичайно, не відмовилися б якоїсь допомоги, але це не той формат, коли розраховуємо на це. Ми сюди приїхали працювати, тяжко працювати. Мабуть, хтось думає, що ми тут відпочиваємо. Ні, ми важко працюємо, щоб бути корисними хоча б якось. В Україні гроші у людей закінчуються, донатити складно, а тут все-таки люди мають роботу, коли приходять на концерти, платять за квитки. Це можливість назбирати хоч щось.

Ви зазначали, що чоловік воює на інформаційному фронті, допомагає збирати кошти для ЗСУ. Чи рахували, скільки ваша сім'я зібрала для наших захисників за ці 6 місяців?

А це взагалі реально порахувати? Мені здається, що ту кількість зборів, які ми відкривали особисто, ще можна порахувати, а кількість концертів, іншої благодійності – ні. Ми ж тримаємо й інформаційний фронт. Зараз у Польщі співпрацюємо з конкретним фондом, всіма питаннями займаються вони. А ми є тільки інструментом для того, щоб збирати ці гроші. Підрахувати не можу, але це точно велика сума.

У мене є правило: щоденний донат або щоденна добра справа. Тоді можна спокійно лягати спати.

Мамаріка
MamaRika та Сергій Середа / Фото з інстаграму співачки

Оля Цибульська запустила чудову ініціативу – переспівує російськомовні хіти українських зірок українською мовою, а Надя Дорофєєва вже перевипустила трек "Разноцветная", переклавши на українську. Ви підтримуєте це?

Це класно. Мені дуже шкода, що раніше було мало україномовного репертуару. Такі пісні мають з'являтися не тоді, коли "припече". Не розумію, чому деякі артисти раніше ігнорували українську мову. Але круто, що зараз це змінюється. Нехай пізно, але роблять. Впевнена, що це гарно звучатиме.

Яким має бути український шоу-бізнес після війни?

У ньому немає місця російському контенту. Я борюся за це відколи з'явилася MamaRika. Іноді мені рве дах. Ця фраза дуже гарно підходить до ситуації, бо мені справді іноді рве дах від того, що стільки років ми дозволяли росінам приїжджати до нас, заробляти наші гроші. Вони нав'язували нам свою культуру. У нас був синдром меншовартості. Чомусь вважалося, що це круто. Та ви нам не потрібні! Сидіть собі там! У нас все прекрасно. Українська музика вже давно-давним в європейських чартах. Якщо після 2014 року ще були якісь шляхи, що вони приїжджали до нас, то зараз це питання має бути закрите.

Тільки українське. Бо це правильно. Так має бути. Вони показали, ким є насправді. Бачу, що ця тенденція йде лише вгору. Все буде, але шкода, що такою ціною, що ми лише зараз зрозуміли. Україномовні артисти кричали про це щодня, з кожним треком, просили звернути на нас увагу. Але радіостанції охочіше приймали ті "рускі пєсні".

російська мова – це мова окупанта?

Звичайно. Це не наша, чужа мова. Це мова ворога, який прийшов на нашу землю та руйнує життя. Не засуджуватиму людей, які досі спілкуються російською, бо знаю, що є багато тих, хто робить це за інерцією, але дуже допомагає Україні. Серед них волонтери, військові. Вони багато зробили для кожного з нас. Можливо, з часом ці люди перейдуть на українську. А паотріотизм і позицію вони показують діями. Але, якщо говорити про російську мову як явище, то це, звичайно, мова окупанта.

Вас може зацікавити російська мова – це не мова путіна, – чому актор Євген Капорін не переходить на українську

А якою мовою вдома спілкуєтеся ви?

У родині ми спілкуємося українською. Мій Сергій тут веде концерти українською, так гарно щебече. Я кажу: "Зайка, ми навіть не знали, що в тебе такий талант".

Вважаю, що людей не треба силоміць переводити на українську, їх треба надихати, щоб вони самі захотіли. Коли мої друзі надсилають аудіоповідомлення, де говорять українською, кажу: "Клас, в тебе так гарно виходить". Треба надихати, підтримувати, тоді вони самі захочуть це робити. Цим ми і відрізняємося від окупантів. У нас все відбувається з посилом добра, не через насилля.

Мамаріка
Чарівна MamaRika / Фото з інстаграму співачки

Багато людей, переїжджати з україномовного в російськомовне середовище, переходять на російську, бо почуваються некомфортно. Коли ви переїхали до Києва, потім в Одесу, не відчували приниження через те, що розмовляєте українською?

Ні, мені навпаки завжди робили компліменти щодо мови. Коли починала життя в Києві, інколи переходила на російську, всі просили не робити цього, бо в мене гарна українська. Так само на Заході України я ніколи не зустрічала засудження щодо російської мови. У нашому суспільстві в цьому питанні завжди була демократія, бо ми живемо у вільній країні.

Щодня десятки українських захисників віддають своє життя у боях з окупантами. Що потрібно змінити українцям, щоб перемога, яку вони здобувають зараз, не була марною?

Це питання не просте і просте водночас. Дуже болить, коли розумію, скільки людей гине заради того, щоб наші діти жили в мирі. Зараз нам всім треба робити все, що в наших силах, щоб воїни на фронті відчували, що ми з ними. Не можна сидіти і чекати на перемогу, вона з неба не впаде. Треба розуміти: для того, щоб ми жили, гуляли вулицями, щохвилини хтось переживає пекло на передовій. Коли про це постійно нагадувати собі, то починаємо думати: "Що я можу зробити доброго, щоб довести, що достойний того, що вони там за нас воюють?". Це питання до кожного українця. Маємо працювати кожен на своєму фронті. Це може бути щось незначне: репост в інстаграмі, відкриття збору, просто піти на роботу і підтримати економіку, говорити українською, прослухати українську пісню та підтримати рідний контент. Наші захисники мають пам'ятати, що ми працюємо в тилу, що вони не даремно на передовій. У нас має бути одна мета – перемога.

Зранку, коли встаємо, треба ставити собі питання: "Що корисного я можу зробити сьогодні для України, для кожного з нас?". Ці маленькі кроки ведуть нас до сильної, вільної країни.

Мамаріка
MamaRika з чоловіком у вишиванках / Фото з інстаграму співачки

День перемоги – яким його увляєте?

Я буду довго плакати. Не думаю, що перемога станеться одного дня. Просто ми відчуватимемо, що йде до цього і в якийсь момент зрозуміємо, що це сталося. Це буде поступово. Одного дня ми підіймемо голови і зрозуміємо, що все добре. Знаю, що всі будуть щасливі, дзвонитимуть один одному. Я бігатиму вулицями і співатиму українських пісень. Буду сильно всіх обіймати. Радітиму життю, просто житиму. Ми глибоко вдихнемо, видихнемо, скажемо дякую нашим військовим, Богу. Дякую, що ми щасливі, що ми українці.