Поки соцмережі та гурт Kalush Orchestra тішаться, що Ярослава Лодигіна, який поставив їм трійку у фіналі Нацвідбору Євробачення-2022, звільнили з Суспільного, Сергій Жадан його захищає. На відміну від реперів та більшості єврофанів, письменник не вважає, що "справедливість перемогла". Відставку режисера він називає "печальним сигналом".
Важливо Після скандального Нацвідбору: суддю Ярослава Лодигіна звільнили з Суспільного
Сергій Жадан про звільнення Ярослава Лодигіна
На думку Жадана, Лодигін "не награв на червону картку". Він переконаний, що його товариша звільнили через "фейсбучне підхихикування" та тиск "диванних експертів", тоді як відповідати за провальний Нацвідбір Євробачення-2022 мав би весь оргкомітет Суспільного мовника.
Я так і не зрозумів, що Ярослав робив у журі цього конкурсу, навіщо він там був потрібен. Але чудово розумію, що звільнили його не за сумнівні вислови про "людей із гір"… Найпростіше здати того, хто сьогодні всім не сподобався,
– висловився Сергій Жадан.
"Це історія не про конкурс – вона про фатальну кризу суспільної довіри, яка нас винищує зсередини… Це дуже печальний сигнал. Він про те, наскільки ми безпорадні у своїх претензіях, категоричності й апломбі", – підсумував письменник.
Повний текст публікації Сергія Жадана:
Можете, звісно, відразу відписуватись, але вся ця історія з Ярославом Лодигіним – некрасива і, на жаль, показова. Оскільки історія ця не так про "конкурс пісенних талантів", як про традиційний український ритуал водіння хороводів довкола "мічених і відлучених". Ми далі з такою легкістю й ентузіазмом витоптуємо все, що встигли надбати, що іноді виникає враження, ніби в українців узагалі немає відчуття "свого", ніби все тримається виключно на рефлексі зіштовхнути з корабля всіх, чий колір пальта тобі не подобається.
Найбридкіше в цьому, звісно, ось це перманентне фейсбучне підхихикування цілком притомних та адекватних людей, які в очі Ярославу ніколи б не сказали того, що радісно пишуть у коментарях. Нормальні, розумні люди, які люблять цю країну й хочуть їй добра. Мабуть, саме тому з такою готовністю долучаються до "експертних" коментарів про те, наскільки "не такі" в нас журналісти, музиканти, письменники, художники, режисери. Сидять у цій перманентній ситуації українського безчасся та української безсуб'єктності й наполегливо топлять своїх. Ну а чого – у нас же попереду вічність, вірно?
Я так і не зрозумів, що Ярослав робив у журі цього конкурсу, навіщо він там був потрібен. Але чудово розумію, що звільнили його не за сумнівні вислови про "людей із гір". Просто потрібна була офіра для героїв соціальних мереж, і, схоже, дружна команда організаторів, яку ми так підтримуємо, вирішила, що найпростіше здати того, хто сьогодні всім не сподобався. Просто віддати його на відкуп і не паритись. Адже, очевидно, що Ярослав тут на червону картку не награв, але ж викручуватись треба, а брати спільну відповідальність за те, що всі трішки налажали, не хочеться.
Тому це історія справді не про конкурс – вона про фатальну кризу суспільної довіри, яка нас винищує зсередини, про якесь безнадійне прокляття українського історичного, часового й сердечного марнотратства – коли краще спалити хату, аби сусіди не заздрили.
Так, я особа максимально суб'єктивна, оскільки Ярослава вважаю своїм другом, не почув це прізвище вперше під час фіналу конкурсу, знаю, чим він займався і до Суспільного і на Суспільному. І ось, оскільки я це знаю, то, перепрошую, маю право на свою суб'єктивність. Це дуже печальний сигнал. Він про те, наскільки ми безпорадні у своїх претензіях, категоричності й апломбі. Але що? "Головне – завжди ходити з бойовими прапорами". Будьте всі здорові.