Усім серцем ненавиджу росіян, – інтерв'ю з Женею Галичем про службу в ЗСУ, мову та друзів-героїв

Напередодні річниці повномасштабного вторгнення 24 Канал поспілкувався з Женею Галичем, який змінив рокерський мерч на піксель і вже майже рік стоїть на захисті нашої держави. В ексклюзивному інтерв'ю фронтмен О.Torvald вперше заговорив про відпустку з сім'єю та натхнення писати пісні.

Не пропустіть Він ніколи не жив у Росії, – інтерв'ю з Вікторією Варлей про чоловіка, "Холостяка" і кінокар'єру

Ми запитали, чи став рокер героєм, що обрав би між полоном і смертю, чому перейшов на українську лише рік тому, і що розповідає дітям про росіян. Женя Галич був скромним і чесним, деякі його відповіді вас однозначно здивують. Читайте та дивіться далі в рамках проєкту "Інтерв'ю24".

Інтерв'ю з Женею Галичем у відеоформаті

Якби не моя інтуїція, ми були б під Києвом, – про початок війни

Як для вас почалося 24 лютого й від кого ви дізналися про війну?

22 лютого ми з продакшеном поїхали у Львів знімати кліп на пісню Скрябіна "Червоні колготки", яка мала стати саундтреком до фільму "Я, "Побєда" і Берлін". Він мав вийти в березні 2022 року. 23-го ми вже почали знімати, ввечері святкували, а 24-го зранку мені всі почали дзвонити. Здається, що першим, від кого я побачив повідомлення про початок повномасштабного вторгнення, був мій брат.

Ваша сім'я була не з вами, у знайомих у Луцьку. Як швидко ви зустрілися?

Швидко ми не зустрілися, через чотири-п'ять днів, здається. Я не міг виїхати через те, що в мене не було машини. І ми паралельно займалися військовими справами – намагалися зрозуміти, хто за що відповідає, ходили у військкомати, зідзвонювалися. Десь за чотири дні я приїхав у Луцьк, відвіз родину на кордон. Вони пішки перейшли кордон, а я повернувся спочатку у Львів, а потім у Київ.

Женя Галич з сім'єю / Фото з інстаграму музиканта

Нагадаємо, Женя Галич вкрай емоційно прощався з сім'єю на кордоні: "Я починаю плакати, Даня, син, починає кричати. 41 рік, дітей в ковдрах передають одне одному. І я сів навколішки й плачу. Усі плачуть".

В одному з інтерв'ю ви розповідали, що ваш сусід, в якого теж був будинок на Житомирській трасі, загинув під час окупації Київщини. Якби 24 лютого ви опинилися вдома, як думаєте, що було б з вами?

Я про це не думаю. Я не звик так думати. Не знаю, наскільки б мені вистачило сміливості протистояти самому. Думаю, що все було б так само, ми намагалися б захистити свої будинки. Якщо на долі в мене було б написано загинути, може й загинув би. Я про це не думав.

Знаю, що перед вторгненням Росії ви консультувалися з Володимиром Петровим. Ви телефонували йому й почули, що "можеш не хвилюватися, нікуди сім'ю вивозити не треба". Якби повернути час назад, кому б ви зателефонували, і чи був би це Петров?

Річ у тому, що я дзвонив не тільки Вові Петрову. У мене багато впливових друзів, в яких є зв'язки. Але як і завжди у своєму житті я довіряю виключно інтуїції, і саме тому родина виїхала з Києва.

Тому якби не моя інтуїція, якби я собі не довіряв, може б послухав Вову Петрова, і ми були б якраз під Києвом у той момент.

Як ви ставитеся до 24 лютого зараз? У суспільстві була паніка, хто мав змогу, виїжджав за кордон. Чи думали ви, що росіяни втнуть щось 24 лютого, і чи якось убезпечували себе від цієї дати?

Наразі я військовослужбовець. У мене є накази, які я виконую, у мене є бойові розпорядження, які я виконую. Тому я себе ніяк не убезпечую. Єдине, що я ще раз перевіряю, чи чиста в мене зброя, чи готова моя амуніція до спротиву. За рік я вже став людиною, яка готова виконувати накази своїх командирів. Тому я плюс-мінус розумію, що буде відбуватися. І в нас усіх є чіткі інструкції, чіткі задачі, чіткі накази, що будемо робити у разі десяти випадків. На цьому й будується наша війна. Ми всі готові до будь-яких варіантів розвитку подій. Тому що в нас й*бнутий сусід.

Женя Галич на навчаннях / Фото з інстаграму артиста

Якби ваша сім'я була в Києві зараз, ви б вивозили її напередодні річниці вторгнення. Чи варто було, наприклад, киянам панікувати?

Панікувати – ні, бути готовим – так. Не потрібно панікувати. Саме паніка й панічні дії призводять до того, що військові не можуть виконувати свої завдання. Цивільне населення декілька разів було попереджене, що потрібно спускатися в укриття, мати з собою рюкзачок, воду. Якщо просять виїхати з територій, які можуть бути окуповані, на яких можливі бойові дії, то просять же не просто так. Виїжджайте, готуйтеся, і нам буде простіше.

Саме тому моя родина не повертається в Київ, бо тут наскільки нестабільна обстановка. І мені набагато простіше відповідати наразі тільки за себе і за своїх підлеглих або побратимів. Якби тут була моя родина, це було б набагато важче. На щастя, вони у Варшаві, а я виконую свої завдання.

Була відпустка, ми бачилися, – про сім'ю у Варшаві

Коли ви востаннє бачилися з сім'єю? Тоді, коли проводжали їх на кордоні?

Ні, я буду з вами чесним. У мене нещодавно була відпустка. Я був у відпустці дев'ять днів, і ми бачилися.

Як ваша сім'я облаштувалася у Варшаві? Знаю, що Лєра ніби знайшла роботу, діти пішли навчатися. Тобто вони живуть повноцінне життя там?

Дивіться, ми насправді й говорили, що що б не сталося, як би не склалося життя далі, ми не відкладаємо життя. Вони живуть повноцінним життям, навчаються, розвиваються. Наприклад, якби вони зараз були в Україні, то наш будинок розташований за містом. Це потрібно було б через усі блокпости проїжджати, офлайн школи немає, садочку офлайн немає. А там усе ніби відбувається.

Я б точно не хотів ставити на паузу життя дітей. Вони знають, що в країні йде війна, ми з ними говоримо. Я розповідаю, що відбувається, щоб вони не думали, що все закінчилося, як тільки вони поїхали до Польщі.

Вони знають ситуацію, наскільки це можна розповідати своїм дітям. Вони готуються, що повернуться і своїм досвідом, який здобули за кордоном, будуть ділитися тут, у цій країні. І відбудовувати цю країну, робити її кращою. Ми про це говоримо, може не щодня, але говоримо.

Дружина та діти Жені Галича у Варшаві / Фото з інстаграму Лєри Галич

Діти знають, чому вони такі кончені, – що каже сину й доньці про росіян

Ви казали, що зробите все, щоб ваші діти не забули, хто такі росіяни, і що вони зробили з Україною. Якщо просто зараз запитати, хто такі росіяни, що вони скажуть?

Давайте перефразуємо. Мої діти точно знають, хто такі росіяни, вони точно знають, що вони зробили з цією країною. І вони точно знають, як можуть поводитися росіяни за будь-яких умов. Чому росіяни такий народ, який є. Чому вони такі кончені. Мої діти про це знають усе.

Я викладав відео, де Даня каже, що вони не мали нападати на нашу країну, і їх ніхто сюди не кликав. Людині п'ять років. Він усе прекрасно розуміє.

Нагадаємо Забирайтеся, бо я вам наваляю, – Женя Галич показав звернення свого 4-річного сина до росіян

Чому всі росіяни винні у війні?

Ви не раз казали, що всі росіяни, на вашу думку, винні у війні. Святослав Вакарчук висловив тезу, що росіяни, які відкрито виступили проти війни та бажають перемоги Україні, не є ворогами, і їх є за що поважати. Чи поділяєте ви цю думку?

Ні. У День пам'яті Героїв Небесної Сотні згадував, що відбувалося на Майдані, і розумів, що зовсім невеликі групи людей протистояли силовикам дуже завзято й дуже сміливо. І не вони тікали від силовиків, а силовики тікали від людей, які хотіли відстояти свою точку зору, хотіли відстояти незалежність своєї країни. Росіян набагато більше, але вони чомусь нічого не можуть зробити. Ні засоби масової інформації, ні навіть ті люди, які намагаються говорити, що вони проти війни.

Зараз уже ясно, що вони проти війни. Це добре. Але потрібно було бути проти війни весь цей час. На ці теми потрібно було говорити дуже-дуже давно. Тому я не виправдовую жодного з них, на жаль. Я розумію, що може це радикально, але тільки радикальними методами ми зможемо здобути свою повну незалежність.

"Весь цей час" – це ви маєте на увазі останній рік чи останні 8 років?

Останні десять років, двадцять років. Говорити про те, що ми другорядна країна, країна, яка походить від Росії, і так далі. Ну хто з росіян у цьому розбирався? У них є імперські замашки, і вони з ними живуть, але це насправді зовсім не так. Мені здається, що вони давно мали б говорити про це і брати з нас приклад. Вони просто заздрять, що ми змогли, а вони ні.

Нас багато разів запрошували, – про виступи в Росії

Ви казали, що після 2014 року, коли все почалося, не були настільки свідомі, як зараз. Тобто теж відбулась якась трансформація поглядів?

Безумовно, погоджуюся з вами повністю. Вона була й до 2014 року, коли почалося вторгнення на наші території.

Ми скасували всі відносини з росіянами. Ми не виступали в Росії, ми не грали в Росії, ми не випускали треки в Росії. У мене давно був зроблений свідомий вибір.

Женя Галич з гітаристом Денисом з O.Torvald / Фото з інстаграму гурту

Знаю, що цей вибір був і до 2014 року, тому що, наскільки я чула, у вас був лише один концерт у Росії – у Бєлгороді, 2005 чи 2006 року. Після того ви більше не були в Росії?

У нас чи 2008, чи 2009 року було декілька концертів також. Це були приватні концерти. І нас багато разів запрошували, просто не складалося.

Засуджувати за мову – без сенсу, – що думає про російську

Ви виросли в російськомовній сім'ї, і на українську в соцмережах перейшли тільки після 24 лютого. Чому не сталося цього раніше?

Мені здавалося, що соціальні мережі – це не публічні висловлювання, а саме висловлювання своїх думок. І мене ніхто ніколи "не щимив" за російську мову. "Ну говори російською, це твій вибір, ти в Україні, ти робиш щось для цієї країни". Тому для мене це не було настільки ворожим. Мені здавалося, що нічого страшного в цьому немає.

Якщо вже бути абсолютно чесним, то свій вибір говорити й писати українською я зробив через те, що для мене настільки огидною стала російська мова. Але засуджувати тих людей, яким важко перейти на українську повністю – літніх людей або дорослих людей – без сенсу. Вони обов'язково це зрозуміють.

Тобто ви підтримуєте тезу, що на російськомовних українців тиснути не треба, рано чи пізно вони все зрозуміють і перейдуть на державну мову?

Я думаю, що всі діти мають вивчати й говорити в родинах українською, це важливо. Не можна тиснути на тих людей, які сформувалися як особистості в Радянському Союзі. На них не можна тиснути.

Телерадіомовлення, усе, що може відбуватися публічно, має бути українською для того, щоб ми розуміли й відокремлювали себе від країни-агресора. Наприклад, якщо в родині батьки розмовляють російською, їм потрібно зі своїми дітьми почати розмовляти українською, щоб на цьому поколінні російська мова зникла з нашого вживання.

Ваші діти спілкуються українською?

Тепер мої діти спілкуються ще й польською, і дуже-дуже класно. І між собою навіть.

Їм суворо заборонено дивитися, слухати, бачити будь-який контент російською мовою.

І вони самі це розуміють. Коли вмикають щось російське, такі: "Ого, погано". З дітьми ми намагалися говорити українською весь цей час, як тільки вони народилися.

Діти Жені Галича – Єва та Данило / Фото з інстаграму музиканта

Йому було соромно, – про батька-військового

Ваш батько був військовим. Як він ставився до росіян після 2014 року, і чи змінилося б його ставлення зараз, після 24 лютого?

Його ставлення змінилося ще тоді. Йому було соромно за те, що він випускався з військового радянського вузу з офіцерами, які служили в російській армії та віддавали злочинні накази. Після 24 лютого ситуація не змінилася б. Думаю, йому було б соромно й огидно від того, що вони навчалися й випускалися разом.

Публічність корисна в ЗСУ, – про позицію Цимбалюка

У вас дуже чітка позиція щодо чоловіків-українців за кордоном. Ви казали, що якби умовно були у США або деінде, то обов'язково повернулися б. Як ставитеся до тих чоловіків, які виїхали до 24 лютого й підтримують Україну на публічних заходах, збирають донати на ЗСУ. Чи достатньо цієї допомоги, чи все ж вони мали б повернутися під час дії воєнного стану?

Ті чоловіки, які виїхали після 24 лютого, мені здається, не мали б виїжджати. А ті чоловіки, які виїхали до 24 лютого, і побудували там свій бізнес, свою справу, у них є можливість заробляти… Я знаю чоловіків, які повернулися, і знаю чоловіків, які не повернулися, але роблять якісь колосальні речі безпосередньо для мого підрозділу, узагалі для Збройних Сил України.

Наприклад, виїжджає 20 людей на завдання. 19 людей – це люди, які вміють воювати, усе в них виходить, а 20-й – це людина, яка вміє класно заробляти гроші, прям у великому об'ємі, але от не складається в нього з війною. І замість того, щоб бути двадцятим у цій двадцятці, намагатися воювати, він купує десять дронів, умовно кажучи. Або донатить. Ну це ж набагато корисніше, ніж він просто відсиджувався б в армії. Тому мені здається, такі люди також дуже важливі.

Зараз заведено говорити про цей аспект корисності з погляду медійності. Наприклад, Тарас Цимбалюк отримав повістку й каже, що не бачить сенсу рватися у Збройні Сили, на передову, в окопи, як його всі відправляють, тому що розуміє, що зібравшись з акторами, організувавши якісь благодійні заходи, може зібрати на певну кількість швидких, на певну кількість рацій. Чи погоджуєтеся, що медійні люди корисніші в тилу, ніж на передовій?

Я не погоджуюся. Я вважаю, що якби Тарас Цимбалюк взяв себе в руки, пішов навчатися, пішов служити і зсередини говорив, що йому потрібно – це було б набагато корисніше, ніж просто організовувати заходи. Наприклад, він пішов служити, з'їздив на фронт, побачив, як усе це відбувається, повернувся і сказав би: "Люди, я служу, я Тарас Цимбалюк, ви моя аудиторія. Мені потрібна ваша допомога". І люди значно активніше збирали б на медійну особистість, ніж на якомусь благодійному заході.

На своєму прикладі скажу, що люди дуже класно реагують, коли публічна особистість своїм прикладом доводить, що можна бути корисним і у службі, і в благодійних справах. Коли я говорю про якісь збори у формі або зі Сходу, люди такі: "Блін, точно потрібно допомогти". Це такий екстрафактор.

Тому я вважаю, що публічність також має бути корисною у Збройних Силах.

Нагадаємо, зірка "Спіймати Кайдаша" Тарас Цимбалюк отримав повістку та пройшов медогляд, але "на цьому все". Він вважає, що "своєю медійністю може набагато більше користі принести, будучи тут", у тилу, а не на передовій.

Єдина моя порада – вчіться, – про повістки та чоловіків у тилу

Що б ви зі свого боку порадили хлопцям у тилу, які чекають – хто отримав повістку, хто ще ні. Як правильно чекати, що потрібно робити?

Дивіться, є сто відсотків особового складу, який уже рік воює, який уже рік забезпечує, який уже рік волонтерить, який уже рік збирає гроші. За рік люди втомлюються без відпусток, без ротацій, без підтримки. Тому тим людям, які чекають на мобілізацію, єдина моя порада – вчіться, вчіться щодня. Щось читайте, ходіть на якісь курси, на тактичну медицину, стріляйте, дивіться огляди на те, що відбувається на фронті. Слідкуйте за перебігом подій на фронті, як змінюється територіальна крива, як йде наступ, контрнаступ, як йде оборона, чому так відбувається. Слідкуйте за тим, яка зброя завозиться, розбирайтеся в цій зброї.

Рано чи пізно ті хлопці, які стоять зараз і захищають своєю спиною, грудьми нашу незалежність, втомляться, і нам потрібна буде заміна. Тому як би ви не підтримували свою країну зараз – заробітком грошей, волонтерством і всім іншим, вам потрібно навчитися, бути готовим, якщо це буде довгострокова війна. Нам усім потрібно бути до цього готовими.

І важливо – в армії потрібні спеціалісти. Не тільки піхота, не тільки артилерія, потрібні спеціалісти. Вчіться літати на дронах, вчіться бути класним тактичним медиком. Багато можливостей, зараз курсів купа. Коли почалася війна, у березні ми не могли собі навіть броніки знайти. Зараз усе є – і зброя, і броніки, і все що завгодно. Купуйте, намагайтеся, шукайте, долучайтеся і змінюйте людей, які вже стомлені.

Женя Галич на службі / Фото з інстаграму музиканта

Як ви вважаєте, кому зараз повинні вручати повістки? Ви точно знаєте про те, що їх вручають і на вулиці, і в супермаркетах, скрізь. Чи правильно це, і як ви до цього ставитеся?

А чому це неправильно? Це ж регламент, це закон. У країні воєнний стан. Люди мають розуміти, що потрібні резерви у Збройних Силах України. Це ж не просто так. Не буває так, що вручили повістку й наступного дня ти поїхав на фронт, я не чув такої історії. Тебе навчать, з тобою будуть займатися, тебе запитають десять тисяч разів, що ти хочеш робити, що ти вмієш робити, які в тебе навички. І до цього також потрібно бути готовим.

Уявіть собі ситуацію, де ми з вами хлопець та дівчина, які проживають в одній квартирі. У нас все так класно, ми так закохані, у нас суперстосунки. І ввечері ми лягаємо дивитися кіно, і все спокійно. І тут до нас абсолютно нахабно залітає п'яний сусід. Такий здоровий, крепкий чувак, і каже: "Марина тепер буде зі мною". І починає до вас чіплятися. Як думаєте, як я маю повестися? Я маю сказати: "Так, секундочку. Тут потрібно зачекати, подивимося, як він поводитиметься, цей сусід". Або дати йому відсіч, випхати, знайти можливість вас захистити. Тому в мене завжди виникало питання, якщо така історія станеться, якщо в мій будинок прийдуть… Я можу домовлятися, можу відсиджуватися, або я буду захищати свій будинок. Я дав собі відповідь – я буду захищати. Мені здається, що тут кожен має дати собі відповідь.

І друге питання до чоловіків, які за кордоном, які не в навчанні, не хочуть, не можуть і не бажають до цього відноситися. Війна не закінчилася, вона триває, вона може змінювати свій хід щодня. І в мене до вас запитання.

Якщо зараз ми всі – і я, і Тарас Цимбалюк, і всі хлопці – такі: "Ми краще воювати не будемо, тому що всім гуртом, усім селом, усім містом зараз будемо збирати". І нікого не лишиться в країні. То в яку країну ви збираєтеся повертатися? Якщо ми всі зараз поїдемо за кордон і будемо займатися тільки тим, чим вміємо, в яку країну нам повертатися?

Положинський і Салем – герої, – про друзів-артистів у ЗСУ

Сашко Положинський казав, що за час служби не став героєм, тому що не вбив жодного ворога, був на фронті зовсім трохи. Як ви ставитеся до терміну "герой"? 

Сашко Положинський герой для мене. Він своїм прикладом залучив до проходження військової служби, до захисту нашої країни безліч шанувальників. Він на своєму прикладі показав, що можна бути людиною у віці (Саня, вибач, я жартую), медійною персоною, але корисним у Збройних Силах.

Я знаю, що він нещодавно повернувся з потужних навчань в іншій країні, він суперкрутий чувак. Я з ним нещодавно бачився, тому Сашко Положинський для мене однозначно герой.

Нагадаємо, у День Збройних Сил України, 6 грудня 2022 року, Положинський заявив: "Я не став героєм, не вбив жодного ворога і на фронті був зовсім трохи. Але це класне відчуття – бути частиною славної родини крутезних дівчат і хлопців".

А ви вважаєте себе героєм? Чому Сашко Положинський герой, а ви, наприклад, ні?

Я точно не вважаю себе героєм. Є набагато потужніші військові, потужніші рекси, бійці, які виробляють на службі таке.

Я не настільки військовий, наскільки більшість моїх побратимів, які дуже професійно воюють. Я лише виконую їхні накази й допомагаю їм у цьому. Тому я не вважаю себе героєм.

Кого з зіркових захисників можна вважати героями? Ким ви пишаєтеся?

Даня (Салем, – 24 канал) суперкрутий, Даня мій братик взагалі. Я за нього молюся, я пишаюся ним. Ми були разом в якийсь момент війни. Він крутий нереально. Він боєць, справжній чоловік. Він воює дуже крепко, я ним пишаюся, він герой однозначно.

Андрій Хливнюк просто брат. Саме такі люди своїм прикладом доводять, що можна збирати колосальні гроші. Він зібрав більше півмільйона доларів на ескадрилья PUNISHER, за допомогою якої зі своїми побратимами кошмарить русню. Це також приклад, він може не тільки організовувати всі ці збори, а й потужно служити, воювати.

Є люди, які також потужно воюють. Це вокаліст гурту "Карна". Також дуже потужний воїн, і також багато робить з волонтерського боку. Ваня Леньо з гурту Kozak System, який тримав оборону Києва свого часу, а потім їздив у тур, зібрав багато грошей для українських військових. Саша Ярмак – потужний дронщик, класний військовий, дуже поважаю його. Саша Чемеров багато робить для "Культурного десанту". Коля Сєрга багато робить для культурного розвитку нашої країни. Поважаю кожного й дуже пишаюся ходити з ними по одній землі.

Женя Галич з Колею Сєргою і Сашею Чемеровим / Фото з інстаграму артиста

Що обере між смертю і полоном?

В одному з інтерв'ю Даніель Салем сказав, що якби був вибір між полоном і смертю, він обрав би смерть. Як щодо вас?

Так само. Я підтримую. Не хочу, щоб мене торкалися брудні руки росіян. Але я б обрав смерть, так щоб забрати з собою когось обов'язково. 

Нам не можна забити на війну, – про донати і волонтерство зараз

У вересні ви казали, що 70 відсотків армії тримається на волонтерах. Яка, на вашу думку, статистика зараз?

Зараз нам дуже допомагають. Волонтери залишилися максимально корисними, але зараз забезпечення більш-менш налагоджене. Нам допомагають західні партнери, це суперкруто відчувається. Волонтери зробили колосальний внесок у перемогу, і вони досі корисні, але зараз, напевно, це не 70 відсотків, трішечки менше.

Ви спокійно ставитеся до того, що зараз зменшилася кількість донатів? Якщо на початку, умовно в березні, донатили всі регулярно й постійно, то зараз це роблять рідше.

Тут є два полюси. Перший – люди дійсно стомилися, і в людей закінчуються гроші, це зрозуміло. А другий – це те, що деякі люди забувають, що відбувається. Вони думають, що якщо Києву вже не загрожує наступ, якщо не чують так багато гучних пострілів, вибухів, то все закінчилося. Але нам у жодному разі не можна перевести цю війну у війну 2016-2018 років, коли всі забили й думали, що війна десь там, і вона нас не стосуватиметься. Так не можна зробити, бо тоді ми точно почнемо програвати.

Погладшав і не ношу манікюр, – як змінився за рік війни

Якщо говорити про Женю Галича до 24 лютого й зараз. У мережі всюди пишуть, що за цей час ви дуже подорослішали, і війна розкрила вас з зовсім іншого боку. Якби ви самі характеризували себе до 24 лютого й зараз, які зміни у вас відбулися?

Я погладшав на 7 кіло плюс-мінус. Відстриг собі волосся. Я не ношу манікюр тепер, чомусь не складається. І я всім серцем ненавиджу росіян.

Женя Галич на концерті у Львові / Фото з інстаграму гурту

У вересні ви казали, що у вас не виникає позитивних емоцій, що ви постійно у стабільному стані. Коли ви востаннє сміялися, усміхалися, раділи?

Зараз ми з вами спілкуємося, і я сміюся, усміхаюся. Ви ж бачите.

Що стосується позитивних емоцій, то ми зараз записуємо новий трек. Вперше за всю війну я записую трек. І мені здається, що він вийде дуже класним і позитивним. Я дуже хочу, щоб він вийшов. Трек називається "Я нікому тебе не віддам".

Ви розмовляли з Петровим, і він чомусь наголошував, що ви поки що соліст гурту O.Torvald. Чому звучало це "поки що"?

Тому що Петров провокатор. Я його дуже давно знаю, дуже сильно люблю. Він класний чувак, він мій добрий друг, але він постійно провокує. І це нормально, це його такий стильок. Це класно.

Коли українці поїдуть у Крим?

У липні ви казали, що після перемоги хочете у Крим. Це зараз стало мейнстрімом. Але ми ж усі адекватно розуміємо, що наступного дня всі не рвонуть туди, так не буде. Яка ваша мрія зараз, і як швидко українці зможуть потрапити у Крим на вашу думку?

Так, я хотів би у Крим, як хотів на початку війни, і до повномасштабного вторгнення. Зараз моя мрія – поїхати в тур, я дуже хочу пограти музики, я знову хочу грати музику, у мене знову є натхнення. Я дуже хочу захопитися цим так, як раніше, я хочу знайти все це в собі.

Коли всі потраплять у Крим? Як тільки Даня Салем з хлопцями організують нам коридор, ми обов'язково туди поїдемо.