Зірка серіалу "Спіймати Кайдаша" Тарас Цимбалюк з дружиною Тіною виїхав з Києва до батьків у Корсунь-Шевченківський, що на Черкащині. Подружжя було в безпеці, тоді як рідні дівчини залишалися в Маріуполі. Вони 15 днів провели у підвалі без світла, газу, води та нормальної їжі. На щастя, жінки живі та здорові.

Читайте також MamaRika показала покинутий будинок у Молдові, в якому жила з сином, тікаючи до Польщі

Мама та бабуся вибралися з пекла Маріуполя. Дивом вибралися. Від гарного українського міста майже нічого не лишилося. Його продовжують рівняти з землею окупанти,
– емоційно написала дружина Цимбалюка.

Мама і бабуся Тіни Цимбалюк, які вирвалися з Маріуполя: фото та відео

Для перегляду відео гортайте вправо

Як теща Тараса Цимбалюка вирвалася з Маріуполя

Дружина актора без перебільшень назвала вчинок своєї мами героїчним. Вона "вивезла себе, бабусю та сусіда з палаючого пекла на маленькій машині з розбитим лобовим склом і діркою від снаряда в корпусі".

Під обстрілами вони доїхали до Бердянська, де їх прихистили родичі, а на наступну ніч залишилися в Запоріжжі в підписниці Тіни, яка жодного разу не бачила ані її, ані її рідних.

Бійці, що захищають Маріуполь – герої! Люди, що борються за своє життя там, – герої! Загиблі – наші ангели. Мені нескінченно шкода прекрасне місто. Мені нестерпно боляче за загиблих і тих, хто продовжує залишатися там, прощаючись із життям кожну секунду,
– написала Тіна Цимбалюк.

Зараз вони у відносній безпеці, в місті Корсунь-Шевченківський.

Повний текст публікації Тіни Цимбалюк:

Друзі, дякую за підтримку. Мама та бабуся вибралися з пекла Маріуполя. Всі останні дні я мовчала, тому що дозволити собі порадіти публічно могла тільки після того, як побачу їх живими та неушкодженими на власні очі. Дивом вибралися. Від гарного українського міста майже нічого не лишилося. Його продовжують рівняти з землею окупанти. Рівно 15 днів я не знала, чи живі мої рідні, чи не поранені... 15 днів сліз, розпачу, пошуків, терпіння, віри, молитов. 21 день підвалу для моїх близьких. Без світла, води, їжі, газу.

Вчора не вірилося, що сидять живі переді мною, навіть сміються, граючи з собакою, після героїчного вчинку моєї мами, що вивезла себе, бабусю та сусіда з палаючого пекла на своїй маленькій машинці з розбитим лобовим склом і діркою від снаряда в корпусі, минаючи міни, свистячі снаряди над головою та обстріли. Дякую всім, хто допоміг: сусідам та друзям мами за підтримку, родичам у Бердянську за притулок, чудовій моїй підписниці Діані, яка пустила моїх рідних на нічліг у Запоріжжі у свою квартиру, будучи при цьому незнайомою навіть зі мною. Добро звучить голосно у дні війни та цінується надзвичайно високо.

Бійці, що захищають Маріуполь – герої! Люди, що борються за своє життя там, – герої! Загиблі – наші ангели.

Мені нескінченно шкода прекрасне місто, яке так відбудовувалося останніми роками, так удосконалювалося за європейським типом. Мені нестерпно боляче за загиблих і тих, хто продовжує залишатися там, прощаючись із життям кожну секунду. Мені боляче за тих, хто втратив будинок і рідних, і за тих, хто не втрачає надії дочекатися… Жахливе горе прийшло до мого рідного міста, до моєї країни, до мого дому. Я бажаю кожному, хто досі мучиться в очікуванні та надії почути голос рідних, побачити їх у безпеці, обійняти і бути разом… Маріуполь – Україна. Завжди був, є і буде. Слава Україні! Героям слава!