Чоловік важко переживає смерть Руслани Писанки, але знайшов у собі сили на перше інтерв'ю без неї. Він зізнався, що пропонував зірковій дружині розповісти про важкий діагноз і відкрити збір на лікування, але вона не хотіла бути перед своєю публікою слабкою.

Читайте наш ексклюзив Прах везуть до Києва, – Ольга Сумська розповіла, як ховатимуть Руслану Писанку

Чому Руслана Писанка не зізналася про рак

Я питав її: "Русю, чому ти не хочеш сказати? Може, ми будемо мати більше шансів, якщо будуть допомагати". Вона мені не один раз казала, що не хоче, щоб її бачили такою. І навіть коли виходила на вулицю, готувалася до цього, щоб ніхто навіть не здогадався, що з нею щось не так – якусь перуку, якусь шапочку, підфарбовувалася, виходила і посміхалася,
– зі сльозами пригадав Ігор Ісаков.

Він додав, що незадовго до смерті дружина відчувала страшний біль, але жодного разу не показала, як сильно страждає. На людях Писанка як і до хвороби була завжди усміхнена.

"Були такі хвилі болю, коли я тримав її за руку і розумів, що вона вся напружена, як камінь, але вона усміхалася, і ми йшли", – каже чоловік.

Більше про хворобу акторки "У Русі був рак, агресивна форма": чоловік Писанки розповів про хворобу актриси

Якими були останні дні життя Писанки

За словами Ігоря Ісакова, у Німеччині вони познайомилися з чудовою сім'єю, яка залишила їм свій дім. Він вдячний цим людям, що бодай перед смертю дозволили дружині почуватися як вдома, а не скитатися по гуртожитках.

"У мене Руся була людинкою-магнітиком, яка притягувала до себе дуже позитивних людей. І нам неймовірно пощастило, що тут у Німеччині з'явилися друзі, які пустили нас до себе в сім'ю, до себе в будинок. Так вийшло, що вони поїхали у відпустку за днів п'ять до того, як Руся пішла. Підійшов Юра, каже: "Візьміть ключі від будинку й живіть у нас стільки, скільки треба, почувайтеся як вдома", – згадав чоловік слова друга.

Я забрав Русю після крапельниці. Була шоста хімія, я забрав її й одразу привіз у будинок. Я безмежно вдячний цій сім'ї, що дали відчути Русі останні дні себе як вдома,
– не стримуючи сліз подякував Ігор Ісаков.