Продовжуємо проект «Історія одного музиканта», який розповідає про людей, які ходять поруч з нами, їздять у маршрутках, а весь свій вільний час повністю присвячують музиці.

Ці люди живуть на середньостатистичні зарплати чи стипендії, харчуються не червоною рибою і фуагрою, а їдять разом із нами у дешевих кнайпах вареники. І ота простота ховає за собою неймовірних людей, чий талант не кожен чомусь береться розгледіти. Вони тягнуть догори себе самі, самотужки пишуть пісні і шукають своєї точки призначення.

Ми вже познайомили вас із Володею Бедзвіним, Лесиком Драчуком та Юлею Вінтюк.

Сьогодні герой проекту – Іван Лузан із Києва.

Можливо, у кожного складеться своє враження про Івана, але особисто для мене – це образ найправдивішого українця: вишивана сорочка, бандура, сопілка, окарина і шалена любов до українського етносу і української пісні.

Сьогодні Івана можна побачити за бандурою у київському гурті «козацького року» із 14-річним стажем – «Тінь Сонця», і почути у його власному проекті «Сонцесвіт».

І ось, одного суботнього ранку ми з Іваном поговорили про 14-річну історію українських «музичних козаків», про його велетенський арсенал народних інструментів, і те, як музика стала не тільки його професією, а й частиною життя.

Іване, ану розкажи, як ти потрапив до «Тіні Сонця» і чи це був твій перший досвід гри у гурті такого характеру і стилю?

Так, це був перший такий досвід. А потрапив до гурту я доволі незвично. У бандуристів/кобзарів/лірників давня традиція – грати на вулицях (на нашому сленгу – кобзарювати). Мені тоді було 16 років, я вчився в школі і так заробляв кишенькові гроші і вчив програму для здачі (по шкільній програмі). І от одного дня на Андріївському Узвозі біля Андріївської церкви до мене підійшов промоутер «Тіні Сонця» Сашко Бубела і, трохи послухавши, як я граю на бандурі, запропонував спробувати себе у цьому гурті. Я залюбки погодився. Так все й почалося…

«Тінь Сонця» грає доволі важку музику (фолк-метал). Як вдалося асимілювати туди народні інструменти, зокрема, бандуру?

Це була ідея засновника і лідера гурту Сергія Василюка, який завжди шукав цікаві поєднання. Власне кажучи, ми впродовж кількох років пройшли доволі цікавий шлях експериментів, і врешті побачили, що це дуже оригінальний і успішний крок. Рок-музика спонукає до роздумів, а коли додаються народні основи (і в мелодиці, і в плані використання народних інструментів), – тим паче. Насправді, бандура – унікальний інструмент, який ще не реалізований навіть наполовину. Звучання його унікальне, а можливостей – море. Зараз уже на бандурі грають і рок, і джаз, і що завгодно.

Наскільки я знаю, то ти володієш грою на шаленій кількості інструментів, окрім бандури – на фортепіано, гітарі, сопілці, народних духових (окарина, телинка і навіть бас гітара). Звідки така пристрасть до музики?

Ой, для мене це вже стало своєрідним хобі. Розпочну з того, що у мене музична сім'я: батько змалечку привчав до музики, він грав для мене на гітарі навіть коли я ще був у мами в животі (сміється). Вже у 5 років батько почав вчити мене грати на сопілці, а в 6 мене віддали до Дитячої музичної школи на бандуру, ще через рік я вступив до Київської середньої спеціальної музичної школи імені Лисенка, де окрім бандури почав опановувати ще й гру на фортепіано. А вже пізніше, у старших класах, коли долучився до "Тіні Сонця", почав грати на гітарі.

А зараз, коли випадає нагода вивчити якийсь новий інструмент, завжди стараюсь її не проґавити. У мене навіть маленькі гуслі вдома є! До речі, у своєму проекті "Сонцесвіт" я використовую дуже багато різних народних інструментів, зокрема ті, які ти щойно згадала – окарини, телинка.

Які найяскравіші спогади із першими кроками у музиці, зокрема, навчанням тата тебе гри на сопілці?

Насправді спогади доволі туманні. Я не дуже пам'ятаю перші відчуття, але музика супроводжувала мене від народження і завжди йшла поряд, поки не стала моїм ремеслом. Батько вчив не лише грі на сопілці, а й нотній грамоті та співу. Він – композитор, тому також мене заохочував і до цієї справи. Це генетично, мабуть, передалось (сміється).

У «Тіні Сонця» ти ще й на клавішах граєш. Коли їх встиг опанувати і як загалом цей інструмент з’явився у твоєму житті?

Клавішні з’явилися у першому класі школи, бо фортепіано було обов'язковим предметом для всіх. Хоча у мене вдома завжди стояло піаніно. Спершу традиційна "Україна", а потім нам дивом майже задарма дісталось шикарне старе австрійське концертне піаніно. У Києві таких лише три, і, до речі, одне з них – в Оперному театрі. Вже згодом батьки подарували мені синтезатор. Він досі у мене є. Хоча використовую його тепер здебільшого як міді-клавіатуру. Але саме на ньому була придумана більшість моїх пісень.

А пригадуєш перший серйозний виступ, коли вперше сказав собі «Оце було круто!»?

Якщо говорити про «Тінь Сонця», то це було одразу через 5 чи 6 днів після мого приходу в гурт: довелось дуже швидко вивчити матеріал. А виступ цей відбувся на фестивалі «Діти Ночі» у Києві й окрім нас там виступали «Кому Вниз», «Холодне Сонце», Error Genesis, Inferno. Саме цей концерт залишив у мене незабутні враження.

Ти розповідав, що грав на вулиці. Це була виключно твоя ініціатива, чи вас кілька людей збиралися і робили такий міні-концерт? І, до речі, як до такого ставляться у столиці (до вуличних музикантів), адже Львів, наприклад, без таких музик – вже не Львів:)

Я почав грати на вулиці змалечку і спершу це була сопілка. Таким чином й практику здобував, і експериментував, та ще й гроші заробляв. Згодом, у старших класах, сопілку замінила бандура. І, до речі, вже в університеті практикував таку вуличну гру вже не сам, а з однокурсниками: ми удвох (пауза), чи навіть утрьох ходили "на кобзарку". Та й у два-три голоси ми звучали дуже красиво. Щоправда, такі вуличні концерти ми організовували здебільшого на великі свята, на кшталт Дня Києва чи Дня Незалежності.

А щодо вуличних музик, то для Києва вони також доволі звичне явище, а особливо у центрі міста, тож люди сприймали нас досить гарно.

Наважувалися подорожувати із друзями-музикантами із такими "вуличними гастролями" по Україні чи може навіть за кордоном?

Та ні, у нас не було такої мети, зокрема, у мене.

А на яких фестивалях, зокрема, міжнародних встиг побувати із «Тінню сонця»? Які найбільше запам’яталися? Можливо, пощастило виступити на одній сцені із виконавцями світового масштабу?

Ой, їх дуже багато, нам же вже 14 років. Серед найяскравіших – це "Захід Фестиваль", "Рок-січ", "ПроРОК", "Трипільське коло", "Форпост", "Підкамінь", "Стародавній Меджибіж", "Купальскае Кола" (Мінськ, Білорусь), "Basowiszsza" (Польща), "Обнова-фест", "Права быць свабодным", "Эх, рокнём!" (Мозир, Білорусь), "Вишиванка-фест", "Червона рута", "Мазепа-фест", "Діти ночі"… ой, дуже багато!

Щодо відомих виконавців, то коли говорити про тих, з ким грали, то легше, мабуть, сказати, з ким ми не грали (сміється). Але це якщо мова про українських виконавців. Щодо світових, то подібних фестивалів практично немає. В Україні, зокрема, це – "Крок у майбутнє" та "ПроРок".

А є якийсь гурт (чи музикант), з яким би хотілося виступити на одній сцені?

Ой, таких дуже багато. Особисто я б хотів зіграти із німецьким гуртом Rammstein (але тільки тоді, коли вони втомляться робити на сцені непристойні речі (сміється), а от Сергій (Сергій Василюк, лідер гурту «Тінь Сонця», – «24») хотів би зіграти з Iron Maiden.
А ще б із Metallica – монстрами і легендою.

Звідкіля і чому виникла ідея твого проекту "Сонцесвіт"? Розкажи про нього.

Я давно почав писати пісні і завжди хотів мати й свій колектив. Деякі мої пісні потрапили до репертуару "Тіні Сонця", та все ж більшість відрізняються по стилістиці. Відтак, у 2009 році я вирішив заснувати свій власний проект. Досі він був проектом виключно студійним: записував пісні і демонстрував їх публіці. Невдовзі музика "Сонцесвіту" знайшла свого слухача, і, зауважу, прихильників назбиралося вже доволі багатенько.
А от невдовзі вийде перший офіційний реліз на фізичному носії – сингл Tenebrae. Найближчим часом планую й повноформатний альбом, після чого організовуватимемо живий склад і їздитимемо з цією програмою по Україні.

Цей проект – це industrial metal плюс folk: важка ритмічна музика з вкрапленнями фольк-інструментів і народних мотивів у мелодиці.

До речі, схожість у назвах «Сонцесвіт» і «Тінь Сонця» – співпадіння, чи у цьому є якась своя родзинка?

Скажімо так: і я, і Сергій Василюк любимо життєдайні сили Природи і символізм. Тому, можливо, є і родзинка, але навіть коли я ще не грав у «Тіні Сонця», а «Сонцесвіту» не було і поготів, то вже тоді виношував ідеї про створення в майбутньому свого колективу, і, звісно ж, підбирав йому назви. І уже тоді серед різноманітних варіантів постійно фігурувало Сонце. Є у ньому щось магічне.

Але кумедний парадокс ще й у тому, що я дуже не люблю літо, бо терпіти не можу спеку. Більше люблю прохолоду. Антагонізми переслідують людину. Так і у мене: маю проект «Сонцесвіт», люблю Сонце, але люблю і прохолоду, тому граю також у «Тіні Сонця» (сміється).

Мабуть через любов до символізму і українського етносу ти й взявся опановувати українські народні інструменти?

Річ у тім, що у мене патріотична родина, тому батько передусім докладав багато зусиль для того, щоб я опанував саме бандуру, сопілку... А мені й сподобалося.

За освітою – ти музикант?

Так, завершив КНУКіМ (Київський національний університет культури і мистецтв, – «24») по класу бандури. Керівник ансамблю бандуристів написано в дипломі (сміється). У нас була капела бандуристів, то ми всі проходили таку практику, тож можемо робити свої колективи, згідно офіційних кірочок.

Окрім «Тіні Сонця» і «Сонцесвіту» маєш ще якісь проекти, заняття, хобі?

У мене є своя домашня студія звукозапису Soncesvit Studio. Фактично, це основна робота, окрім гуртів. А ще займаюся культурно-просвітницькою діяльністю, зокрема, веду блог, а на запрошення інколи читаю лекції по теорії управління. Пишу статті.

Ану про теорію управління і лекції детальніше?

Я вже давно почав вивчати закулісні ігри. Згодом так трапилося, що частина учасників «Тіні Сонця» почала вивчати КОБ (рос. – Концепция Общественной Безопасности). Це – філософсько-світоглядна система, спрямована на подолання всім людством глобальної системної кризи. Вона включає в себе наукові та науково-популярні роботи на різноманітні теми: теорія управління, психологія, система освіти, економіка та інше. До речі, на мою думку, цей курс варто читати в школах та Вишах.
Багато людей знають про таку мою діяльність, тож іноді запрошують прочитати лекцію.

Слухала «Сонцесвіт», дивилася фото і хочу запитати, звідкіля любов до такого готичного стилю? Зрештою, як і в «Тіні Сонця», що підтверджує ваш кліп «Місяцю мій».

У «Тіні Сонця» трохи менше готики (хоча колись було доволі багато). А «Сонцесвіт» – це індастріал з домішкою готики. Люблю це, тому і останні фотосети в такому стилі.

Як ще реалізовуватимеш проект «Сонцесвіт»? Плануються, можливо, сольники чи участь у спільних виступах, фестивалях? І наскільки цей проект є форматним для фестивалів?

Я думаю що цей проект буде успішним, бо індастріал-метал зараз мейнстрімовий. А оскільки я хочу робити великий акцент на шоу (з піротехнікою, тощо), то це буде видовищно. До речі, дещо із свого арсеналу я вже використовую у «Тіні Сонця» У «Сонцесвіті» цього буде більше.

Ну й насамкінець, є якась велетенська музична мрія, яку страшенно за будь-яку ціну хочеш реалізувати?

Найбільше мені б хотілося б вивести "Сонцесвіт" на найвищий рівень і внести свій вклад у те, аби люди слухали розумну і змістовну музику.


Розмовляла Іра Вовк,
Телеканал новин «24»

Фото: Ірина Роговик, Генадій Веселков.