Частина мого життя, – будинок Валерія Харчишина з "Другої ріки" повністю зруйнували окупанти

Чимало українських знаменитостей мають приватні будинки у Київській області, де йдуть бойові дії. Валерій Харчишин повідомив, що його дому під Гостомелем більше немає.

Дивіться також Гвоздьова, Кондратюк: зірки, чиї будинки знищили окупанти

Окупанти зруйнували будинок Харчишина

Цей будинок – частина життя Валерія. У ньому виросли троє його синів, для яких дім – це "їхня Україна". Артист будував дім за всі гроші, які заробляв: "Я боровся за нього, коли у мене відбирали землю, коли "намахували" будівельники-шахраї – перебудовував майже все". 

Вчора мій будинок повністю згорів. Орки влучили в нього. У моїх дітей тепер немає "їхньої України". Їм немає куди повернутися. Вони про це ще не знають. Як і не знає старший син, який сьогодні на півночі країни захищає рідну землю. У будинку залишались двоє кішок, яких я годував ще декілька днів тому. Я не впевнений, що вони живі,
– емоційно поділився Харчишин.

Нещодавно під час затяжної кризи, яку спричинив коронавірус, на останні гроші Валерій побудував поряд будиночок для батьків, які прагнули жити біля сина. Батьки не переїхали, бо не встигли.

Я побудую сотні таких будинків. Ми все відбудуємо. Кожну домівку. Посадимо тисячі дерев. Але спочатку ми знищимо кожного орка, що ступив на нашу землю,
– наголосив музикант.

На щастя, коли росіяни влучили в будинок Валерія, там нікого не було. Двоє його синів зі своєю мамою перебувають за кордоном, вони у безпеці. Старший син Дмитро вступив до лав тероборони на Житомирщині. Валерій також залишається в Україні. 

Валерій Харчишин у будинку під Гостомелем / Фото з фейсбуку музиканта

Будинок Валерія Харчишина під Гостомелем / Фото з фейсбуку музиканта

Текст публікації Валерія Харчишина:

Цей будинок під Гостомелем – частина мого життя. В ньому виросли і жили троє моїх синів. Я будував його за всі гроші, які заробляв.

Я боровся за нього, коли у мене відбирали землю, коли "намахували" будівельники-шахраї – перебудовував майже усе. Нещодавно поряд я побудував будиночок для батьків, які виявили бажання переїхати. Під час затяжної ковід-кризи. На останні гроші. Батьки не переїхали. Не встигли.

Для моїх дітей цей будинок – їхній дім. Їхня Україна. Вчора він повністю згорів. Орки влучили в нього. У моїх дітей тепер немає "їхньої України". Їм нема куди повернутися. Вони про це ще не знають. Як і не знає мій старший син, який нині на півночі країни захищає свій дім. Там залишались двоє кішок, яких я ще кілька днів тому годував. Я не впевнений що вони живі.

Чорти в лаптях нищать наші будинки, наше майно, але вони не знищать нас. Не знищать нашу волю, наші руки, знання, вміння.

Я побудую сотні таких будинків. Ми все відбудуємо. Кожну домівку. Посадимо тисячі дерев. Але спочатку ми знищимо кожного орка, що ступив на нашу землю. Горіти вам у пеклі, чорти кацапські, доки тлітимуть наші будинки.

Друзі, ні мене, ні моїх дітей не було в будинку. Мої діти живі та здорові, нині перебувають з їхньою мамою у безпеці за кордоном. Я залишаюсь в Україні. Не сам. До перемоги.