Соломія Крушельницька не мала жодних обмежень у виборі репертуару – співала на восьми мовах, а її неперевершене сопрано у три октави робило її універсальною співачкою.
Українку закидали пропозиціями керівники нью-йоркської “Метрополітен-Опера” та лондонського “Ковент-Гардена”.
Навіть у далекій Аргентині її так любили, що запросили виконати державний гімн на святкуванні 100-річчя незалежності.
Співачка не допускала, аби хтось неправильно вказав її походження, тож після своїх концертів часто знайомила публіку з українськими народними піснями.
Насичений гастрольний графік вимагав жорсткої дисципліни. В день виступу, шануючи голос, Крушельницька ні до кого не говорила. У театр вона приїздила за 2 години до вистави й сама себе гримувала. Не менш вражало сучасників і те, як добре вона водила автомобіль. У той час це міг рідко який чоловік.
У 1939 році після смерті чоловіка повернулась в Україну. У рідному Львові, який щойно приєднався до Радянського Союзу, більшовики конфіскували будинок оперної діви. Поїхати до Італії забороняли, але й довго не давали радянське громадянство.
Лише після подання заяви про передачу своєї італійської вілли на користь держави змогла отримати паспорт СРСР.
Останній концерт відбувся на сцені Львівської філармонії. Тьмяне світло. На сцену вже з паличкою вийшла Соломія Крушельницька, аби востаннє зачарувати своїм голосом.