У час війни змінюється все – гламурні світські заходи відходять на другий план, а зірки переодягаються у буденний одяг та з відкритим серцем виходять до прихильників, аби їх підтримати у складний час. Хтось взяв зброю до рук, хтось – лікує музикою, а хтось – стає ініціатором нових проєктів, які надихають та підбадьорюють усіх, хто цього потребує.

Читайте також Співачка ROXOLANA допомагатиме дітям здійснювати мрії: Важко уявити, скільки пройшли через війну

З ROXOLANA (справжнє ім'я – Роксолана Сирота) ми запланували інтерв'ю, як би це не було іронічно, на 24 лютого. Так, саме у день початку повномасштабної війни Росії з Україною. З першими вибухами та сиренами в країні ми скасували розмову, і через 2 місяці до неї повернулись. З того часу змінилось все, і ми теж. Розмови про Нацвідбір Євробачення, які вирували в мережі наприкінці лютого, стали мізерними у порівнянні з тим, що зараз справді важливо у час війни. Проте ROXOLANA переконана – нам важлива будь-яка перемога, і якщо представник України зможе привезти її додому – це буде ще одна винагорода для усіх українців.

Почнімо з того, що наше інтерв'ю було заплановане на 24 лютого. За збігом обставин, саме тоді почалось повномасштабне вторгнення Росії. Розкажіть, будь ласка, як вас застала тоді війна?

Google Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати

У той день ми повинні були виступати у Львові на заході, і якраз 23 лютого в нас був нічний потяг до Львова. Ми на нього сіли й про те, що почалась війна, дізнались вже не в Києві, а під'їжджаючи до Львова.

О котрій це було годині?

О 5-ій.

Якраз тоді, коли все почалось.

Так. Я їхала з сестрою в купе, а вона за день до того мала погане передчуття, казала, що дуже переживає. Вона прокинулася тоді вранці, десь о 4 годині, одразу відкрила новини, розбудила мене і сказала, що почалась війна.

У вас на 24 лютого було точно заплановано кілька інтерв'ю, окрім нашого. Як у вас взагалі пройшов той день? Ви приїхали, скасували усі плани?

Так, само собою. Тобто ми розуміли, що воно само автоматично скасовується. Чесно, мені важко згадати, тому що з того моменту дні перестали ділитися. Для мене це все як одна така маса. Я думаю, що в мене тепер немає ніякого розподілу на дні. Ми приїхали у Львів з командою і розуміли, що половина назад повертатись не буде. І ми почали думати, як це все організовувати, де жити, де їх селити. Тобто, у нас виникло якесь таке одразу відчуття, що це все не пройде швидко.


Як застала ROXOLANA війна в Україні / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

У нас ще так сталося, що у наступні дні, 24 – 25 лютого, був запланований реліз з Дімою Монатіком. Тому ми ще займалися тим, як це зупинити, тому що все вже було завантажено на платформи. І зрозуміло, що тоді це було дуже недоречно.

Ви планували, можливо, виїжджати за кордон?

Не планувала, і це було остаточне рішення з першого дня. Не знаю, можливо, тому що в мене залишилась сім'я в Києві, я спілкуюся з ними. І для мене особисто Львів – це супербезпечне місто, незважаючи на те, що тут багато сирен, що тут були ракетні удари, але мені однаково внутрішньо максимально безпечно. Мені навіть не хочеться виїжджати, тому що я зараз спілкуюсь з багатьма знайомими – вони дуже важко переживають відстань, дуже велика туга.

Як ви справляєтесь з емоціями під час війни?

Я спостерігала, як інші люди це переживають, і в мене це нагадує якусь пряму, а не дугу з великими перепадами настрою. Все одно я себе якось намагаюсь контролювати, і, знаєте, оскільки я не була свідком вибухів у Києві, мені важко це усвідомити. І навіть ці всі картинки, фотографії з Бучі, Ірпеня… Знаєте, я думаю, що це феномен соціальних мереж, коли ми дивимося жахливі фотографії, і все здається якимсь нереальним. Це дуже важко усвідомити, і тому, напевно, в мене був більш стабільний настрій протягом війни.

Ну, в перший день напруга, певно, була як у всіх?

100 відсотків. Бувають моменти, коли мене, звичайно, накриває. Але, якщо бути відвертою, мене більше на емоції пробивають заяви, наприклад, російської сторони, їхніх представників, всі ці фейки. У мене це викликає страшну агресію. Звісно, я це ніде не публікую, але найбільше злюсь на їхніх державних представників і на блогерів, які це транслюють.

Нещодавно ви розповідали, що приймаєте вдома переселенців?

Так, у нас досі живуть люди.

А з яких регіонів?

У нас от нещодавно, десь кілька днів тому виїхала сім’я з окупованої Катюжанки – це село під Києвом, під Вишгородом. Вони були в окупації. Також приїжджали люди з Києва.


В один час у ROXOLANA жило 27 переселенців / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

Довго затримувались у вас, чи так, тимчасово?

По-різному. Були такі, що на два дні – переночували і їхали далі, були такі, що місяць в нас жили.

А як вони знали, до кого звертатися – у вас десь оголошували в мережі, чи знайомі розповідали?

Так, це все "знайомі знайомих і ще знайомих". Багато писали: "Ми шукаємо житло", і ми зрозуміли, що у нас є можливість їх прийняти. Ми якось рахували, що на момент піку у мене жило 27 людей, якщо не помиляюсь.

У вашому будинку?

Так, нас разом було 27.

Це справляє враження. В контексті благодійності розкажіть про вашу ініціативу "Врятуй мою мрію". Чому насамперед для дітей ви вирішили робити платформу, а не для матерів, для літніх людей, а саме фокус на них?

В першу чергу, тому що це мої особисті, відчуття і переживання. Але була ситуація, яка до цього привела – коли до нас приїхала от ця сім'я з Катюжанки. Тоді у нас була повністю порожня кімната, і ми занесли двом хлопчикам письмовий стіл, щоб вони могли робити уроки. Одному з них було 7 років, раніше він займався музикою. І той подумав, що це йому фортепіано заносять. Він був настільки радий: "Боже, ви принесли мій улюблений інструмент". Але ми принесли не його…

Це було велике розчарування, і якось ми зустрілися з командою і почали про це розмовляти. Ми зрозуміли, що дуже багато діток опинилось в таких ситуаціях. Їхні батьки, коли виїжджали, звісно, не брали творчі інструменти дітей. Але для них – це як медитація. Зрозуміло, що коли батьки тут, то "копійка до копійки" все рахується, і ніхто не буде дітям купувати ніякі предмети творчості. От ми й подумали, що можемо допомогти, бути таким містком між цими дітьми та людьми, в яких є ці інструменти, вони ними не користуються, і так спробувати реалізувати мрії діток.


Роксолану найбільше "тригерять" фото з дітьми, які страждають / Фото 24 каналу

Це все якісь мої особисті сентименти. Від початку війни я виставила собі металеві ґрати в емоційному плані, і до сьогодні не дозволяла собі розслаблятись. Звичайно, всі ці події я катастрофічно сприймаю, але в мене це ніколи не викликало сліз. Але коли я бачу кадри дітей – це моя суперслабка точка, мене це дуже розчулює, і я не можу нормально адаптуватись, адекватно сприймати взагалі ситуацію, це дійсно дуже "тригерить" мене.

Скільки заявок дітей опрацювали зараз?

Онлайн у нас приблизно 30 заявок, ми їх вже опрацювали. Тобто обдзвонили батьків і вже приступаємо до їхньої реалізації. Але в нас є ще скриньки – у Львові дуже багато листів. А от зі скриньок, яких у Львові 12, ми вийняли 40 листів.

А яку найцікавішу дитячу мрію ви побачили серед заявок?

В основному всі просять дрібні речі, типу альбом для малювання або пластилін, але є дійсно дітки, які спеціалізовано просять інструменти, які навіть нам трішки важко знайти. До прикладу, віолончель, яка для маленьких дітей – не у швидкому доступі. Але є дуже багато смішних листів, особливо зі зверненнями до Зеленського, які просять у нього перемоги та миру. Також пишуть, що хочуть побачитись з Надею Дорофєєвою.


ROXOLANA та Позитив здійснили мрію дівчинки / Фото 24 каналу

До війни ви планували реліз пісні з Монатіком. “Інь і янь”. Яка доля пісні зараз?

Я дуже сподіваюсь, що вона вийде, тому що це прекрасна пісня – вона українською мовою, і вона дійсно дуже-дуже-дуже красива. Родзинка цієї пісні в тому, що вона є саундтреком до українського фільму і, відповідно, наша пісня і її реліз залежить від того, коли приймуть рішення випустити фільм.

А від кого пішла пропозиція "заколабитись"? Адже Монатік рідко з ким співпрацює та створює спільні хіти.

Історія нашого знайомства почалась дуже давно, ще до "Голосу країни". Була якась програма, завдяки якій я потрапила до його студії. Там ми і познайомились. Про це мені навіть Діма потім нагадував. Потім через кілька місяців я потрапила на "Голос країни", і ми там перетиналися. І потім так ставалось, як "25 кадр" – ми не друзі, не спілкуємось, але завжди десь бачились. Згодом я зарелізила пісні "Очима", "Франко" і "Говори", і помітила, що на мене підписалась Ірина Монатік. І потім я анонсувала в сторіз мій новий реліз і написала фразу: "Мріяти не шкідливо, мріяти так важливо". І думаю – позначу Діму, бо це ж його фраза, а потім така – та ні, він на мене не підписаний, вже купу разів його відмічала, він не дивиться. Але коли публікувала, думаю: "Ай, все одно відмічу". І я побачила, що він одразу прочитав і написав мені повідомлення, типу: "В мене давно вже є ідея, але немає часу до неї добратися, як ти дивишся на зустріч?"

І от він запросив мене до себе на студію, розказав, що в нього є одна пісня, яку він бачив спочатку виключно жіночою. Але потім Дімі запропонували зробити OST (саундтрек) до фільму, і він згадав про цю пісню, подумав, що вона може бути дуетною. Діма мене запросив, щоб ми програли її на фортепіано, і ось, так все сталось.

Після плідної співпраці не думаєте стати частиною продюсерського центру Монатіка і укласти з ним контракт?

Не знаю, якщо чесно, важко так сказати, тому що навіть в інтерв'ю Катерині Осадчій він розповідав, що не дуже хоче саме продюсувати людей. Він хоче підтримувати артистів дуетами. Я так розумію, що це – цей випадок.

А ви не маєте продюсера?

Ні, не маю.

І не думаєте з кимось співпрацювати?

Напевно, що ні.

Ви хочете мати більшу творчу свободу?

Так. Ви знаєте, тому що спочатку, коли ми тільки починали нашу діяльність, ми підписали договір дистриб'юторства з Mamamusic. У той час мені дуже допомагав з порадами Юрій Нікітін, і навіть зараз я можу йому щось написати, порадитися, тому що він справді класно допомагає. Він вселив у мене оцю творчу впевненість, але я розумію, що мені як артисту хочеться транслювати те, що в мене є у цю секунду, а продюсер не завжди може це дозволити.

Але це ж так затратно – бути без продюсера, робити записи, кліпи...

Так, проте нашій команді пощастило, тому що ми самі пишемо пісні, ми їх не замовляємо. Я їх пишу зі своїм другом Михайлом Гайдаєм. Щодо кліпів, то перше відео мені знімав друг. А загалом – це нетворкінг, сила нетворкінгу.

Не можна не запитати за Національний відбір. З кимось після конкурсу спілкуєтесь?

Насправді зі всіма на такому інстаграмному спілкуванні. З Велбоєм переписуємося, з "Калушем" просто обмінюємося якимись там емоджі, реакціями. З Лаудом ми бачилися у Львові, хоча він і був дискваліфікований.

А от коли вже стало відомо, що Kalush Orchestra їде на Євробачення від України, що ви тоді й зараз думаєте про творчість гурту? Вони вразять Європу?

Я думаю, що це закачає. По-перше, варто віддати їм належне, що аранжування в них дійсно "качове", "грувове". По-друге, раніше їх дуже часто порівнювали з "Танок на Майдані Конго", але зараз стилі R&B і реп – номер один в США та Європі. І мені здається, що зараз їхня музика може бути більш доцільною і влучною. І, по-третє, трек став дуже вірусним в тіктоці і не тільки в Україні, і мені здається, що це їм надає величезну конкурентну перевагу, тому що у більшості людей ця пісня на слуху. А це, як ви знаєте, завжди на конкурсах стає у пригоді.


Що думає Роксолана про Kalush Orchestra / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

На вашу думку, справедливо, гурт переможе на тлі війни в Україні? Їм варто в такий час їхати на конкурс?

Ви знаєте, я завжди вважала, що цей конкурс політизований. Скільки б самі організатори чи будь-хто це заперечував, мені завжди здавалося, що виставлення оцінок – суперполітизоване, тому результат на обличчя.

Я думаю, що їхати варто залежно від конкурсу. Наприклад, я не впевнена щодо конкурсів краси, що це доцільно, але такий величезний конкурс як Євробачення, як не крути, все одно привертає увагу. Основна задача нас всіх – щоб про Україну та про ситуацію говорило якомога більше людей, і мені здається, в такому ключі поїхати туди варто.

Нам, в принципі, зараз будь-які перемоги важливі?

Так, я думаю так. Тим паче, що людям завжди потрібне підживлення – отаких маленьких перемог у великій війні. І кожен здобуток у будь-якій сфері дуже мотивує народ, і мені здається, що це також дуже важливо зараз.

Раніше зірки любили уникати тем політики. Багато хто був поза політикою. Якою раніше були ви?

Я публічною особистістю стала зовсім недавно, але все одно це не змінює той факт, що з 2014 року я не намагаюся бути поза якоюсь темою. Мені й раніше здавалося, що музика стосується політики, і, в першу чергу, того, хто її транслює. Але з 2014 року так сталось, що мій двоюрідний брат був військовим капеланом в АТО, тому я все знала, все розуміла, все бачила, допомагала, і тому для мене війна почалася не зараз.

Як думаєте, Україна обірве назавжди усі зв'язки з Росією після кровопролитної війни, чи всі й далі будуть "брататись", випускати російськомовний продукт, шукати "добрих росіян"?

Мені дає надію те, що у 2014 році це наче було масштабно, але з іншої сторони – і локально. Мені хотілося б сказати, що люди та артисти не будуть цього робити, але ми, не жаль, знаємо, наскільки все швидко забувається, навіть такі жахіття. Тому мені здається, що все ж таки велика перевага є у якомусь державному врегулюванні, тому що оцей законопроєкт, який був внесений про 35% українського контенту – він дуже змінив ринок. Ну реально, почало з'являтися дуже багато артистів та пісень українською мовою. На мою думку, якщо буде такою державна політика, то вже не буде важливо – пам’ятають вони чи ні – це правила.


Артистка вірить, що українці не забудуть жорстокість росіян / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

А що можете сказати взагалі про артистів, які “перевзулись” з початком війни? Це нормально, чи ні?

Треба, напевно, дивитись індивідуально, тому що, а раптом він дійсно внутрішньо отак відчуває, він це побачив, і все? Скажімо так, якщо раніше у вас не було друзів, родичів з АТО, то ви продовжували спокійно проживати своє життя. І тому важко сказати, як до них ставитись. Ну, в принципі, тішить те, що якщо вони нарешті "перевзулись", то хай це буде раз і назавжди, і це буде чесно, чітко і більше без повернення.

А от який зараз має бути контент у соціальних мережах? Багато людей продовжують публікувати свої селфі, прогулянки, їжу, багато хто з біженців за кордоном це показує. Як до цього ставитись, і як довго нам уникати такого контенту?

Важко сказати. Скажу особисто – мене, м’яко кажучи, "тригерять" такі фотографії. Я їх… Не знаю, от внутрішньо я їх якось одразу баню, розумієте? Я дивлюсь, і в мене виникає внутрішній супротив. Напевно, ще тому, що я ще до війни розповідала всім, як у нас відбувалося з АТО, з тим же коронавірусом. Тільки все починалось, всі максимально багато уваги приділяли цьому, всі дуже про це говорили, але потім проходив час, люди втомлювалися, і просто поверталися до свого життя. Що, в принципі, з однієї сторони, нормально, а з іншої – люди починають розслаблятися і забувати, що є війна. І мій найбільший страх, що публіка за кордоном буде спостерігати за цим всім і забуватиме це все транслювати.

На вашу думку, наскільки близькою є перемога України?

Вона є дуже близькою – вона є стовідсотковою, мені здається, що б там не говорили.

А що можуть українці робити для того, щоб її швидше наблизити?

Мені здається, що зараз кожен це каже, але я дуже підтримую думку, що кожен українець має працювати на тому фронті, на якому може. Тобто, якщо кожен буде продовжувати робити те, що вміє – це вже буде величезним вкладом. Якщо є люди, які дуже переживають, або навпаки – мають "робочий параліч", їм головне не заважати тим, які можуть щось робити. І ще важливо "не кидати каміння у город до своїх". Важливо допомагати переселенцям, шукати гуманітарну допомогу, але, в першу чергу, ми маємо допомагати хлопцям із ЗСУ. Тому: допомагати, працювати і не кидати "камінням у своїх".