Про службу сина, зруйнований дім, благодійний тур та Євробачення: інтерв'ю з Валерієм Харчишиним

11 червня 2022, 14:00
Читать новость на русском

Гурт "Друга Ріка" відправився у благодійний тур Україною та Європою, щоб зібрати кошти на допомогу армії. Перед концертом у Львові ми поспілкувалися з лідером колективу – Валерієм Харчишиним. Чоловік розповів про службу старшого сина в ЗСУ, зруйнований будинок під Гостомелем, колег, які пішли воювати на фронт.

Чи справді Ірпінь та інші міста Київщини зруйновані, як Валерій ставиться до відомих чоловіків, які виїхали за кордон і чи перемогла б Alina Pash на Євробаченні цього року – дивіться та читайте в ексклюзивному інтерв'ю.

Вас може зацікавити Не відкладайте життя на потім, – інтерв'ю з Олею Цибульською про Ірпінь, шоубіз та Євробачення

Зараз Валерій Харчишин разом з гуртом "Друга Ріка" перебуває у благодійному турі. Музиканти збирають кошти на потреби українських захисників. Для проєкту "Інтерв'ю24" Валерій розповів, чи бачився з молодшими синами, які зараз перебувають за кордоном; де служить старший син; чи відбудовуватиме зруйнований дім під Гостомелем; з ким з зіркових колег, які пішли на війну, підтримує зв'язок; чи знає, де зараз Олег Винник; чи вплинула політика на перемогу України на Євробаченні-2022 та де має відбутися конкурс наступного року. 

Інтерв'ю з Валерієм Харчишиним у відеоформаті

Благодійний тур "Хто, якщо не ми?"

"Друга Ріка" виступала у Львові в рамках благодійного туру "Хто, якщо не ми?". Це вже друга частина туру. Які емоції були, коли вперше вийшли на сцену під час війни в Україні?

Не було ніяких емоцій. Просто став ком в горлі, перші кілька пісень не міг співати. Щось видавлював з себе – якийсь текст, слова. Важко було налаштуватися. Ніби роблю улюблену справу, роблю те, що вмію, на що вчився все життя, однак не співалося, не хотілося співати, бо постійно думками був там, чув ті вибухи.

Кожен удар барабанів перегукувався з вибухами ракет. Через це спочатку було важко, але десь на концерті третьому чи четвертому ми вже налаштувалися й співали, як колись, у мирному житті. Люди в залі перші дві – три пісні плакали й це просто не дозволяло рухатися далі. Ми ніби були суцільним синергетичним згустком, який стояв на місці та переживав перші хвилини війни, які ми всі відчули.


Валерій Харчишин про тур "Хто, якщо не ми?" / Фото 24 каналу, Уляна Журба

Надихав збір грошей, бо ми розуміли, що завдяки цим концертам можемо швидко їх зібрати. Та й концерти швидко організовували. Перетнувши кордон Польщі, дізналися, що відбудеться ще один концерт в Кракові, хоча він не був запланований. Організатори робили неймовірні речі – буквально за тиждень до нашого виступу про все домовлялися. І концерти проходили успішно, не було жодного провального.

Відбулася дуже швидка євроінтеграція і це те, що ми, музиканти, мали робити протягом усього життя. Натомість ми використовували російські гроші, ефіри, багато з нас чомусь стукали в український шоу-бізнес саме через російське вікно. Цього не варто було робити. Сьогодні відбуваються дуже швидкі події. До прикладу, в Ризі ми познайомилися з класним гуртом Tautumeitas, який має мільйони переглядів на ютубі. Прийшли просто познайомитися, а в результаті опинилися на сцені, де виконали пісню "Три хвилини" на початку їхнього виступу. 

А наприкінці нашого виступу в Ризі вони вже були в українському стилізованому вбранні. Дівчата стояли з жовто-блакитними вінками та співали "Три хвилини".


Валерій Харчишин про тур "Хто, якщо не ми?" / Фото 24 каналу, Уляна Журба

Це просто неймовірна інтеграція. Європейці відчувають якусь провину перед нами. Ми наче є центром Європи, ми справді є європейською державою, але чомусь мали доводити усім, що ми гідні, що ми можемо бути в європейському товаристві, можемо бути європейцями. Було постійне стукання у вікно до Європи, а нам не відчиняли, не приймали нас.

А тепер вся Європа була завішена українськими стягами, українськими прапорами. Де б ми не були, у всіх європейських столицях були саме українські прапори. Таке враження, що не ми інтегрувалися, а вони всі стали Україною.

Завдяки цим концертам ми допомогли ЗСУ, як могли. Ми допомогли батальйону, яким опікуємось, передали багато амуніції, два нові автомобілі. Збирали 14 тисяч євро на два автомобілі 95 штурмовій бригаді. Потім поїдемо збирати на автобус, два коптери та інші потреби, про які навіть не хочу говорити, бо вони є завжди – від одноразових трусів до серветок. Це те, про що ми не звикли говорити. Це не якийсь стратегічний продукт і цим, на жаль, не забезпечує держава. Держава дає зброю, а ми маємо забезпечити амуніцією, всім необхідним, чого не вистачає. Коли поверталися з концертів у Європі, наш автобус був забитий пайками, які передали грузинському легіону в Дніпрі, коли проводили концерти для збору коштів на карети швидкої допомоги. 

Робимо все можливе, щоб допомогти нашій армії. Тоді й думки дурні в голову не лізуть і почуття провини за те, що зараз не зі зброєю в руках, залишає. 


Валерій Харчишин про тур "Хто, якщо не ми?" / Фото 24 каналу, Уляна Журба

Ви виступали в європейських містах, де зараз багато українців, які втекли від війни. З яких українських міст були переселенці, які приходили на виступ?

То були не концерти, а суцільне спілкування – від першої до останньої пісні. Ми постійно говорили, люди вигукували, хто звідки приїхав. Переважно це були люди саме з лінії зіткнення. Гордість розпирала, оскільки там здебільшого були дівчата. Більшість хлопців залишилися в Україні. Саме тому ми переможемо. Не кажу, що не було таких, які покидали країну, втікали, ховаючись за спідницю. Були й такі українці. Але переважна більшість людей на концертах – жінки та діти. 

Про двох дітей за кордоном та старшого сина на службі

Двоє ваших синів зараз разом з мамою перебувають за кордоном. Можливо, під час благодійного туру вдалося побачитися з ними?

Буду відвертим, що це була ще одна причина, чому ми погодилися на такі концерти. З одного боку, ми вважали, що нас проклянуть ті, хто залишилися в Україні. Казатимуть, що ми поїхали в Європу. А з іншого боку, я дуже хотів побачити своїх синів. Мені вдалося на кілька годин заїхати до них, поговорити, погуляти на дитячому майданчику. 

І на майданчику були лише українці. Я чув лише українську мову. Дівчата підходили, питали, чи можна сфотографуватися. Я відповідав: "Звичайно, можна!". Вони також запитували, чи не боїмося ми, що нас проклянуть. Я казав: "Ні, бо робимо свою справу, збираємо гроші, повернемося в Україну в будь-якому випадку". 


Валерій Харчишин розповів про дітей / Фото 24 каналу, Уляна Журба

Старший син зараз на фронті, як часто вдається спілкуватися? Чи звертався до вас по допомогу?

Мій син жодного разу не просив про допомогу. Єдине, що я йому привозив, – берці. Це було ще на початку війни. Підрозділ сина повністю забезпечений і те, що я купував для нього, було подарунком. Йому не потрібно було нічого, але мені хотілося зробити приємне. Він нічого не просив.

Коли потрапив у підрозділ, де служив мій брат, то я побачив, що вони нічого не мають. Ходили у спортивному одязі. Я не уявляв, що вони робитимуть, коли потраплять на передову. Адже вони були готові їхати на Схід. А син був на Півночі. Там, дякувати Богу, вже нічого не відбувається. Згодом його перевели у штаб, через що був розлючений на мене. 

Писав мені: "Це ти повпливав на моє командування, що я опинився у штабі?". Я йому сказав: "Не знаю твого командування, не знаю, в якому ти батальйоні й де служиш. Знаю лише, що ти там і все. Повір мені, я нічого не робив для того, щоб ти опинився в штабі". Ми з ним трохи посварилися, але потім він зрозумів, що я до цього не причетний.  

Немає нічого, крім двох димоходів – про зруйнований дім

Ви не приховували, що будинок під Гостомелем зруйнували російські окупанти. Це дім, який ви будували для сім'ї, це частина вашого життя. Підозрюєте, що будинок знищили за чиїмось наведенням, збиралися залучати поліцію до розслідування. Як зараз рухається справа?

Не знаю, як рухається справа, я зробив все, що міг. До служби безпеки передав ту інформацію, яку знаю. Будинок зруйнований вщент. Там немає нічого, крім двох димоходів. Але я використав це руйнування, щоб зібрати кошти для підрозділу свого брата. І мені це вдалося. Був дуже здивований, коли за кілька днів зібрав майже мільйон гривень. Розумів, що все саме завдяки цьому будинку. Спочатку був розлючений, в розпачі, не знав, що робити далі, як відбудувати, оскільки незрозуміло, коли з'явиться робота, коли зароблю на цей будинок. Так само незрозуміло, коли мої діти повернуться в їхню Україну, в їхній будинок. Але я щасливий, що оця біда допомогла зібрати так багато коштів, що люди так швидко відгукнулися. 

Зазначимо, для привернення уваги Валерій опублікував фото зруйнованого дому. У дописі оголосив про збір коштів для підрозділу, в якому служить його брат.

Чи відбудовуватимете дім після війни? 

Звісно, що планую відбувати його. Хочу зробити це, бо діти асоціюють свою Україну з тим будинком в лісі, в якому ми жили. 

Про Бучу, Ірпінь та Гостомель

Те, що окупанти зробили з Бучею, Ірпенем, Гостомелем та іншими українськими містами, неможливо описати словами. Ви вже були в тих містах після їх звільнення?

Був в Ірпені, Бучі, Гостомелі. Архітектурні руйнування занадто переоцінені. Буча вистояла. Можливо, тому, що окупанти зайшли туди одразу і наші не могли гатити по них. На 35 – 40 відсотків зруйнована інфраструктура та взагалі місто Ірпінь. Немає Гостомеля, його просто не існує. Був там нещодавно, немає жодного вцілілого будинку. Там і немає мера, бо його вбили.


Валерій Харчишин про поїздку до звільнених міст Київщини / Фото 24 каналу, Уляна Журба

Ваші друзі чи знайомі перебувають в окупації?

Наш технік Данило зі своєю коханою перебував в окупації в Бучі дуже довго. Ми спілкувалися з ним весь час, поки він там був. Коли відкрився перший коридор, він вийшов. Це жахливо, але в цій ситуації є й позитив – Данило почав спілкуватися українською мовою.

Про колег в ЗСУ та тих, хто виїхав за кордон

Чимало ваших колег вступили до лав територіальної оборони та ЗСУ. Підтримуєте спілкування з кимось із них? Можливо, хтось звертався по допомогу?

Постійно на зв'язку з Тарасом Тополею, з Сергієм Вусиком. Це хлопці, які з перших днів у теробороні. Саме до них я стукався, коли мій син записався до війська, але мені сказали: "Валеро, ти потрібен в тилу". Я ще раз просився, але почув, що не візьмуть, навіть якщо повзатиму на колінах. Ми спілкуємося, але хлопці жодного разу не зверталися по допомогу. Вони забезпечені, в них все добре. Надсилають інколи відео та пишуть, що все добре.

Цікаво Війна назавжди змінила їх: як зараз виглядають артисти, які служать в ТрО та ЗСУ

Як ставитеся до тих чоловіків, які виїхали за кордон під час війни? Зокрема, серед відомих людей це Анатолій Анатоліч, який був тривалий час у Франції, Потап, Монатік (однак вони виїхали до війни, не поверталися під час неї).

З Монатіком зустрічався в Польщі, коли ми були там з концертами. Він теж організовує якісь концерти, допомагає. Можливо, той страх можна пояснити. Можливо, вони це роблять заради дітей. Я не можу звинувачувати, їх можна зрозуміти. Але можна було б залишити дітей у безпеці та приїхати. Так зробив я. Дітей з мамою відвіз до кордону і повернувся. 

Бачив, як до кордону просувається колона з чоловіками, записав відеозвернення, щоб вони поверталися. Я звернувся до чоловіків у прямому ефірі, коли мене перевозив хтось з тероборони і паралельно вів розмову про те, як він перевозить чоловіків за кордон за тисячі доларів. Він потім зрозумів, що я відомий, спитав, чи блогер. Я сказав: "Так, і тобі п*здець". Він перелякався, питав, чи нікому його не здам. Я тоді на емоціях сказав: "Ну що ти таке робиш? Ти заробляєш гроші, коли люди втікають від війни. Ви створили який блокпост в Могильові та перешкоджаєте людям з дітьми перетинати кордон. Це дибілізм". Знайшов когось зі старших, розповів йому все, сказав: "Мої діти зараз в машині. Чому ми маємо стояти та чекати в цій черзі, щоб перетнути кордон? Я прошу, щоб ви зняли цей блокпост. Для кого він? Проти кого цей блокпост? Ви що, захищаєте Молдову, щоб туди не потрапили диверсанти? Ну це дурість". Не знаю, чи розв'язалося це питання, але я там трохи повоював, поки стояв на кордоні. 


Валерій Харчишин про колег під час війни / Фото 24 каналу, Уляна Журба

Де подівся Олег Винник

Громадськість все частіше звертає увагу на відсутність у публічному просторі Олега Винника. Артист не розповідає де він, чим займається. Під час війни ви спілкувалися з Олегом чи чули про нього від закордонних колег?

Не знаю, де він. Ми сьогодні, до речі, згадували про нього, коли їхали. Здається, десь побачили афішу. Хлопці питали, де ж Олег Винник. Можливо, в Німеччині проводить якісь концерти. Не знаю. 

Євробачення-2022: чи перемогла б Alina Pash

Згідно з результатами Нацвідбору представляти Україну на Євробаченні мала Аліна Паш. Через скандал з поїздкою до Криму її дискваліфікували. На вашу думку, якби в Турин поїхала саме Аліна, Україна б перемогла?

Якби цього року Україну представляв Михайло Михайлович Поплавський, ми б перемогли. Якби Олег Анатолійович Винник – ми б теж перемогли. Якби Павло Зібров, Степан Гіга – ми б теж перемогли. Це, звісно, жарт, але ми б все одно завдяки отій європейській емпатії були б в п'ятірці найкращих, це сто відсотків. Я є генеральним директором громадської організації Українська Агенція з Авторських та Суміжних Прав, тому ще перед конкурсом писав своїм колегам: "Що в нас там з Kalush Orchestra? Вони переможуть у Євробаченні, але чи їхні права на пісні передані до нас на управління?". Я був впевнений, що вони переможуть. Які можуть бути претензії до переможців? На мою суб'єктивну думку, пісня не погана, але не вистачило в тому шоу, вони загубилися на сцені, були дуже дрібними.

Але, зрештою, вони перемогли. Молодці. Дякую. Шана їм за те, що зробили.


Харчишин сказав, чи перемогла б Alina Pash на Євробаченні / Фото 24 каналу, Уляна Журба

Чи можливий дует "Другої Ріки" та Kalush Orchestra

Ви особисто знайомі з Kalush Orchestra?

Ні, не знайомий з ними. Але звертаюся до них, щоб якомога швидше передали права на пісні на управління до нашої організації, бо роялті за Євробачення можна отримати лише через нас. Так що у вас, Kalush Orchestra, пряма дорога до нас. Ми вам потрібні, а ви нам. 

Чи можливий дует "Другої Ріки" та Kalush Orchestra? Якою має бути ваша спільна пісня?

Днями ми презентуємо пісню, в якій дуже не вистачило саме речитативу. Саме якогось репу. І я уявляв собі там Kalush Orchestra чи когось іншого, але пісню вже записали. Не знаю, чи з'явиться ще якийсь твір, де ми почуємо реп. Це творчість. Спочатку має бути пісня, а вже потім гурт, який має долучитися. 


Валерій Харчишин про дует з Kalush Orchestra / Фото 24 каналу, Уляна Журба

Жодної претензії, – про виступ представника Польщі на Євробаченні

У фейсбуці ви розповідали, що відмовилися стати членом або головою Національного журі. Якби ви все-таки були в складі журі, який бал поставили б представнику Польщі?

Цього року вперше я дивився Євробачення від початку до кінця. І в мене не було жодної претензії до пісні чи до вокальних здібностей співака з Польщі. Він мені сподобався. Єдине, не подобалось те, в що вдягнені хлопці та сам номер, але я б в жодному разі не поставив такі низькі оцінки, не поставив би на таке місце Польщу. Впевнений, що за моєї участі ми б не опустили поляків так низько. Нехай кажуть, що це занадто політизовано, але коли мої діти в Польщі та коли номер справді достойний, то чому голосувати так негідно?

Євробачення-2023: де має відбутися та хто представлятиме Україну

Наступного року приєднаєтеся до національного журі від України?

Не знаю. Не знаю, що буде завтра чи після завтра. Але якщо мене запросять і говоритимуть, що я там маю бути, то я буду. Життя покаже. 


Харчишин про те, де має відбутися Євробачення-2023 / Фото 24 каналу, Уляна Журба

Де має відбутися Євробачення-2023?

Воно точно відбудеться в Україні. Я б хотів, щоб воно відбулося у звільненій Ялті. Кажуть, що в Маріуполі недоречно, бо це як на цвинтарі. Але, думаю, що всі люди, які там загинули, хотіли б, щоб Україна усміхалася, жила. Бо заради чого тоді вони поклали своє життя? 

А хто, на вашу думку, може представляти Україну?

Та мені все одно. Нехай їде Олег Анатолійович Винник. Нехай виїде з Німеччини, відвідає Україну і Виступить тут заради нашого щасливого майбутнього. 

"Інтерв'ю24" – проєкт на сайті 24 каналу про найважливіші теми. Розмови, які змінюють країну на краще.

Авторка проєкту – заступниця головної редакторки сайту Анастасія Зазуляк.