Батьки Андрія – Ольга та Віктор Кузьменки – живуть неподалік Львова, де останні роки життя часто гостював та творив Кузьма. По всьому будинку родинного "гнізда" – картини з портретами артиста і подарунки фанатів. Всього через кілька хвилин після того, як команда 24 каналу приїхала до батьків, у годиннику спрацював звук маятника. Батьки Андрія зауважили, що це з ними так продовжує спілкуватись син, адже він подарував його рідним у 2012 році. З того часу, навіть після смерті Андрія у 2015 році, він продовжує нагадувати про себе пані Ользі та панові Віктору.

До слова "Залишився вічно молодим": Могилевська, Тополя, Дзідзьо щемливо згадують Кузьму


Будинок батьків Кузьми – усе в картинах та годинник у кутку від сина / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

Попри неоднозначні політичні погляди Андрія Кузьменка до Революції Гідності, останні 2 роки свого життя чоловік постійно їздив на фронт, допомагаючи ще тоді "голій" українській армії з амуніцією. Також артист їздив за кордон, збираючи кошти на благодійність. Ольга Кузьменко переконана, що сьогодні Кузьма точно був би у війську і, найімовірніше, як бойовий медик, адже має відповідну освіту. Каже, що тоді надто сильно переживав за ситуацію на фронті, тож їй складно уявити, яким би він був зараз.

У рамках проєкту "Інтерв'ю 24" мама артиста розповіла, чому перестала читати історичні книги про Україну? Якою була б доля сина, якби він був живим? Як пройшли її перші місяці повномасштабного вторгнення та чому українці зрозуміли уроки надто пізно?

Востаннє, наскільки нам відомо, ви давали інтерв’ю наприкінці січня. Всього за місяць до повномасштабного вторгнення Росії. Розкажіть, як Ви пережили перші дні війни? Ви кудись евакуйовувались?

Ні, не евакуйовувалась, не було причин це робити. До нас приїхав увесь мій рід з Києва: Барбара з чоловіком, її мама Світлана з сестрою і моя сваха. Ще привезли коліжанку Катю і її маму, і 2 собачки. Нас всіх восьмеро було разом. Всім було, знаєте, безпечніше, бо якби ми двоє були, це було б страшніше. Ми ж тоді ще у підвал спускались, який додатково вичистили. Але ось так разом ми жили до травня, десь півтора місяці.

Потім вони потрошки почали роз’їжджатись, внучка Барбара трохи ще побула у Європі – вони з мамою витримали аж 5 днів – і повернулись назад. Згодом всі разом поїхали в Київ. А потім всі інші теж роз’їхались.

А як 24 лютого Ви дізнались про війну? Вам хтось дзвонив?

Я все побачила в інтернеті, бо прокинулась від того, що були сирени, близько 6 години ранку.

Як переживала війну Барбара?

Вона – як і всі. Але нас тут була ціла когорта: і мама, і подружка, і баба, і дідо, і чоловік, і воно все тримало. Вони 5 годин виїжджали з Києва, доїжджали майже добу.

Ви вірили, що таке станеться? Припускали такий сценарій?

Ми готувались до цього. А коли всі разом були тут, то знали, який жах твориться у Києві. Добре, що Арестович тоді робив такі легкі "вкиди", якось це все згладжував. Бо якби ми знали, що там насправді твориться, то, напевно, було б дуже страшно.

Переглянувши Ваш фейсбук, ми бачимо, що ви активно поширюєте дописи про полонених бійців з "Азовсталю". Чому ви прониклись саме до них та їхньої історії?

Мені взагалі дуже шкода хлопців. Я дивлюсь на це все і настільки шкода… Все виглядає так, що "відстрілюють" найкращих. Там є люди різних професій, а їх відстрілюють... Путін у свою чергу пригнав навіть не другий сорт, а десь четвертий-п'ятий. Лише послухати, як вони говорять зі своїми мамами – це просто жах! Настільки страшно було б з ними зіткнутися… Я не знаю, як би довелось з цими людьми співіснувати – це потрібно було б десь тікати. Просто орда. Недарма ми їх назвали "орками".


Мама Кузьми вражена безчинствами росіян / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

Ваш син Андрій застав війну у 2014 році і бачив, що робить росія на території України. Ви думали про те, що би він сказав на те все, що відбувається?

У нього є пісня "Сука-війна". Я її недавно декламувала для одного аукціону на фоні його портрету, де він кардинально змінився після 2014 року. Андрій завжди казав, що це не АТО, це війна. Він ще тоді писав, що це "Сука-війна", що стукає у кожні двері церковним дзвоном, і "чого ти прийшла, хто тебе кликав, така проститутка, сука-війна".

Він на все дивився як медик і розповідав про хлопців, що там неймовірно страшно, але їм забороняють стріляти у відповідь. Ви собі таке уявляєте? Зараз хлопці вже не матимуть такої психологічної травми, як тоді. Що означає – не стріляй у відповідь? Це ж неможливо.

Андрій коли-небудь говорив, що путін всеодно захоче великої війни? Адже на одній зі своїх пресконференцій він сказав, що найбільше боїться війни.

Не знаю, я думаю, що ні. Його спинити треба було (путіна, – 24 канал), по-іншому він сам не зупиниться. Це просто нонсенс. Якби його зупинили, він би не починав. Коли Андрій їздив на фронт, то казав: "Мамо, вони у в’єтнамках воюють!" Перед від'здом в Америку, де він збирав гроші для хлопців, пішов у госпіталь у Києві. Казав, що бачив жах – там хлопці без рук, без ніг, казав, що бачив скалічених дітей по 23 роки. Ще якось він подзвонив мені о 7 ранку з Америки і каже: "Вони їздять по парадах, а хлопців з Іловайська вивозять!". Кажу: "Андрію, то ж війна..."


Батько Віктор біля портрету з сином 2014-го року / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

Він дуже переживав, це був страшний біль для нього. Люди, які пройшли медінститути і "трупарні", вони все сприймаються по-іншому. Тому він і бачив це з іншого боку, казав, що це жах. І тому він написав лист президентам, де казав, щоб всі вони зазнали того, що зазнали матері і хлопці. Ну, після того його не стало. Тому що розумієте, в Україні так було прийнято – що як тільки хтось вискочить, його треба…

А про ту фразу, що боїться війни, він сказав в інтерв’ю у 2007 році, нібито. І з того часу він про це чомусь постійно говорив. Він досить серйозно служив у армії, був 2 роки у госпіталі. Це були останні роки Афганістану і землетрус, що стався у Вірменії. Вони там витягували людей, тому він надивився всякого.

Це в нього був такий імідж веселуна, але коли йому притискало, він ставав зовсім іншим.

Багато шанувальників творчості Андрія задають собі риторичне питання, а щоб на це все, що відбувається в країні, сказав чи зробив він. Як Ви думаєте?

Знаєте, як сказала моя невістка Світлана? "Він би вже був хтозна-де". Андрій казав, що я медик, закінчив медичний університет, тому так чи інакше я принесу якусь користь. Він ще тоді поривався (у 2014 році, – 24 канал), але там була дещо інша ситуація. Говорив, що "хлопці – у в'єтнамках, мені їх треба взути, машини їм купити". Тому я завжди, коли приходжу до нього з татом, кажу: "Синочку, подивись, що робиться, де б ти був зараз?".

17 серпня Ваш син святкував би свій день народження – 54 роки. Як зазвичай ви проводите цей день і як буде цього разу?

Ми 8 років проводимо однаково. До початку пандемії ми завжди йшли до церкви, поруч з будинком є греко-католицька церква, де отець Петро Андрія хоронив. І там завжди проводилась заупокійна служба, де ми збирались з родичами – близько 30 – 40 людей. А потім йшли на цвинтар – там є гробівець Андрія.

Гробівець врятував мене, бо якби його опустили в могилу, я би непевне не витерпіла. А так відкрили, коробочку з прахом поставили і все.

Ще ми часто запрошували хлопців-ченців. До слова, так само ми зустрічаємось і молимось в лютому, у роковини його загибелі. Хтось з перехожих завжди влаштовує концерт 17 серпня. Внучка і невістка теж приїжджають, але залежить від ситуації.

На честь його дня народження у Львові запланований концерт "Шампанські очі 2.0". В афіші йдеться про те, що шанувальників на концерт запрошуєте саме Ви. Як виникла ідея організувати такий захід і чому?

На 50-річчя Андрія у Ботанічному саду був зроблений дуже красивий концерт. Тоді був Лисенко з Києва, і Юргіс Вішневський – він брав участь у підготовці і носився з ідею, щоб ми ще раз повторили такий концерт. Тоді не вдавалося, а от зараз можемо передати частину коштів на допомогу ЗСУ.

Варто побачити У Львові відбувся концерт на честь 54-річчя Андрія Кузьми: атмосферні фото та звернення матері

До речі про музику. Зараз в Україні виходить дуже багато красивих українських пісень на тлі українізації. Чи чули Ви якісь і є вже улюблені? На Вашу думку, чи не надто пізно артисти почали співати українською, до цього видаючи лише російськомовні хіти?

Хливнюка чула – багато дітей його переспівають. Це дуже добре, що таке з'являється. Мій Андрій завжди казав: "Патріотичні пісні потрібно співати і писати не тоді, коли вже потрібно, а їх треба писати весь час". Виховувати любов до Батьківщини. Виховання не буде у той момент, коли вже притискає війна. Там треба вижити, бути готовим. Але тут важливо не писати пісні "ні про шо", бо тоді й відповідно виростає покоління "ні про шо". Краще так: "Не встидайся, то твоя земля, не встидайся, то Україна", як в Андрія було.


Мама Кузьки переконана, що виховувати патріотизм потрібно змалку / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

Ви думаєте, наші артисти надто пізно почали це робити?

Я думаю, що треба було скоріше. Але добре, що так.

Знаємо, Ви залишились у гарних стосунках з багатьма українськими виконавцями. З кимось зараз тримаєте зв’язок?

Під час війни ні з ким не спілкуюсь, тому що усім не до того. Але з Тополею ще до війни дуже часто говорили. Я взагалі його дуже поважаю. Тарас Тополя – набагато молодший від Андрія, але він вже творив і багато вчився на Андрієвих піснях. Ми з ним багато говорили. Він дуже обов’язковий, патріотичний. Це чоловік, який міг спокійно з трьома дітьми виїхати в США до мами і їздити, як усі решта, обгорнувшись прапором, і співати десь там, де не вибухають снаряди. А він зробив зовсім інакше.

І мені здається, якби були такі люди, як Тополя, які ще до війни співали патріотичні пісні, ми би зараз зовсім "інакше стояли". Це все перемальовуваання, а потім казатимуть: "А я десь у Варшаві, а я десь там співаю". Ну, Бог їм суддя.

Чи російськомовні українці стали причиною війни?

А за що росіяни зачіпляються? Що тут є російська мова, тут "наш народ і їм треба помагати". Розумієте? Але Андрій колись казав таку річ. Він повертався з Донбасу і я його питала, як там ситуація, адже його там досить добре приймали. А він говорить: "Мамо, там треба отак той край відрізати (показує ножицями)". Питаю: "Чому?". А він каже, що "з тих людей нічого не буде". Вони настільки вчепились в ту землю, що звідти не підуть по-доброму.

Зараз скажуть, що я щось неправильно кажу. Але скажіть, будь ласка, чому росіяни так заангажовані своєю мовою, "родіною"? Живуть у Німеччині, Австрії, Швейцарії, але запитайте їх, то вони – про свою "родіну" і про свою мову. Тобто вони вміють виховати в них таку любов до свого "язика і родіни"! Скільки тут циркулярів було, а як культуру знищували. А знищив культуру – знищив і мову. А воно приходить і каже: "А я тут бил, а я тут хачу". Те ж саме казала та жінка з Криму, коли виїжджала після подій у Новофедорівці.

Тут дуже багато можна говорити. Коли закінчилась Друга світова війна, у Чехословаччині всіх судецьких німців посадили у вагони і вивезли в Німеччину. Мені здається, що це найбільш правильний шлях – зробити те саме з росіянами. Люди добровільно від добра не відмовляються. Їм тут добре.

Ми знаємо, що історія – циклічна. І попри те, що останні 3 – 4 століття росія робить безчинства на нашій землі, українці далі "стають на граблі" і пробачають все. Чи не повториться історія знову через наступні 2 – 3 покоління?

Я перестала читати історичні книжки про Україну. Хочеться плакати. На кожному етапі десь стається, що ось-ось маємо вискочити, але ні. Щось нам бракує. Але чому? Бо, як казав Андрій – "тєрпіли". Ми терпимо, бо нас так виховують.

А в руских інакше – так, дитина права, вона хоче з ногами залізти на крісло, нехай так і робить. Там зовсім інакше ментальне виховання, починаючи від внутрішньоутробного.

Але водночас вони раби, бо не можуть вийти проти свого "царя".

Ми то зробили революцію, але вони у 1917 році теж свого царя "угробили", доволі жорстоко, всю сім’ю. Значить, ще не прийшов час.


Мама Андрія перестала читати історичні книги / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

До теми Мама Андрія Кузьменка заявила, що пісні її сина намагаються вкрасти

Не знаємо, чи ви чули, але на початку червня росіяни вкрали пісню Вашого сина "Мам", яку він Вам присвятив у 2012 році, та видали російською наче свою. Ви чули цей абсурд? Що можете сказати за таке нахабне привласнення?

Але це не було геть зараз, а 2 роки тому. Це був молодий хлопець. Тоді у мене склалось враження, що цьому молодому "пацаньонку" треба було якось "вискочити". І я йому "дала плюс" на те, що він не співав якусь дурницю, а взяв хороший текст про маму. Бо, дивлячись зараз на їхні розмови з матерями, розумієш, що вони не вміють розмовляти. І з огляду на те, що це було 2 роки тому, я не прив'язала це до війни, що вони нібито пограбували нас, перекрутили і так далі. Можливо, він не знав, що треба все узгодити з авторськими правами, тому я не осудила його вчинку. Їм бракує такого тексту.

Як просувається Ваша справа з роялті від пісень Андрія. Згідно з останніми новинами, ще до вторгнення, ютуб з піснями Скрябіна розблокували, але Ви вимагали виплатити компенсацію або ж прибуток за 50 пісень гурту (150 тисяч доларів). Що зараз з цією справою?

Зараз справа затормозилась, бо війна. Там сидять такі недоумки – хворі люди на голову. Не хочеться у це знову влазити. Ми по цій темі були в президента у жовтні. Якби не було війни, воно б все пішло правильним шляхом. А зараз… Ну, по перше, цей Андрій Пасічник (власник лейблу Moon Records, – 24 канал) – сидить у Чехії, працює з Росією – у нього там фірма. Колаборант, тому нехай розбираються. Він виїхав під час війни, пересік кордон на автомобілі. Ми все знаємо. Він ж бреше як і всі, що я його щось просила. Але я його нічого не просила, бо коли прийшла, то він весь мокрий сидів. Там була неприємна справа.

Вам так і не виплатили роялті?

Я казала Зеленському, що виплати 63, 40 копійок. А він питає: "Чого?". Я кажу: "Як чого, Володимиру Олександровичу? Гривні!". Він каже: "63 гривні?" А я кажу: "Ще й 40 копійок". А четвертий квартал якогось року – зовсім 0.

І зараз досі така ситуація?

Ні, ми відмовились брати кошти. Цим у нас адвокати займаються. Нічого не можна брати! Тому що, якщо візьмеш, потім буде (Пасічник, – 24 канал) розповідати.

Ви справді хотіли за пісні 150 тисяч гривень?

А це не за всі пісні, а за пісні у першому складі Скрябіна. Є така приказка: "Ліпше з мудрим загубити, ніж з дурним найти". Це точно цей випадок. І ми так дивимось – де знайти, а де загубити, щоб не вийняти, не знати і не бачити.

А Ви думали, як би розпорядились тією сумою, якби її заплатити?

Ні, нам ніхто її не дасть, немає змісту. Це не ті люди. Ми Андрію помагали грошима, бо він собі зробив студію, без якої – ти ніхто. А коли Андрій починав, студія на той час коштувала 100 доларів у годину. Коли елементарно хлопці підключали техніку, проходила година. А коли працювати? І потім вони всі працювали на Андрієвій студії. Він каже: "А як ви хочете?" А я порахувала: 150 тисяч доларів повертайте за студію, на якій ви були, а тоді будемо говорити про поділ авторських прав. Правильно? Правильно.


Батько Віктор Кузьменко / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

Яке рішення у цій справі може бути?

Суд вирішить. Я не влізаю, бо нервую. Там є нормальні адвокати, слідчі. Якийсь час потягнуло, а потім ми потрапили до Зеленського, бо він нам вручав Андрієвого "Героя Украни". Потім я дала йому лист – в’їхав моментально.

Зеленський кілька місяців тому прийняв закон, який полегшить "життя" з роялті як авторам, так і власникам. Можливо, це допоможе?

Я не слідкувала останнім часом. Цим займається директорка нашого фонду. Ми вирішимо якось.

До повномасштабної війни на етапі виробництва також перебував фільм “Я, побєда і Берлін” за мотивами повісті Андрія. Знаємо, що 24 березня мала відбутись прем’єра, але не впевнені, вона вже була? Якщо ні, то що буде з фільмом далі?

Ні, вона так і не відбулась, бо тоді була активна фаза війни. Не знаю, яка далі доля фільму, наразі це не є найкращий час, щоб робити прем’єру фільму. Він просто незамітно пройде. Участі у фільмі не брала, але по деяких моментах з нами радились. Там невістка Світлана була більше дотична. Фільм попередньо ще не бачила.

Ще у 2014 році Андрій активно допомагав госпіталям та військовим, маючи власний фонд. Після 24 лютого, якщо ми правильно зрозуміли, Ваша внучка Барбара відновила його діяльність і допомагала лікарням, військовим, дитячим будинкам. Чи працює фонд далі? Як Ви поставились до такої ідеї Барбари? Чи радилась вона з Вами можливо з цього приводу?

Ні, вони тут якраз були тут 2 місяці і цим займались на місці: невістка, Барбара і її чоловік. У нас є великий гостьовий будинок, де все було завалено пачками. Вони співпрацювали з львівськими волонтерами і відправляли пакунки на Харків та інші міста. Там все було дуже енергійно. А коли вона поїхала в Київ, то перестала цим особисто займатись. Проте фонд працює весь час. На аукціонах нещодавно продавали мою книгу, дзвіночки глиняні і футболку Андрія теж.


Портрет Андрія у кімнаті, де він любив творити музику / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

У 2015, 2016, 2018 році Ви видали три книги про сина та його творчість. На тлі страшних подій в Україні, Ви як письменниця, продовжуєте писати? Варто щось очікувати від Вас у найближчі роки?

Все, що я мала написати, я вже написала. Я казала, що третя книжка "Колискова для Андрійка" – це кінець, там було про його творчість. А от у другій "Група "Скрябін" та друзі по сцені" – там писали свої спогади і Могилевська, і Білик, інші артисти. Я ще просила літературного редактора нічого не змінювати – ні мову, аби все було так, як казали люди. Це хороша книжка. Перша книжка витримала тираж у 32 тисячі, їх мали перевидати і ми вже навіть підписали договір, але сталась війна. Тому не впевнена, чи буду їх друкувати.

Як батьки гідного та неповторного сина України, що би ви могли побажати українцям на пів року великої війни?

Миру нам. Як буде мир, то буде все. Щоб нам допомагали ті люди, які допомагають. Мені дуже шкода жінок матерів, чиї сини і чоловіки пішли на війну. Я коли відкриваю фейсбук – стаю хворою. Тому я це і поширюю на сторінку, щоб бачило багато людей. Я тільки молюсь, щоб нарешті все закінчилось. Тому що це така страшна біда.