Пісня – це зброя, – інтерв'ю з NAVKA про пристосуванців, культурну окупацію й коханого в ЗСУ

Авторка хіта "Татанці", учасниця "Х-Фактора" та співачка NAVKA несла українське у світ задовго до повномасштабного вторгнення. Тому їй особливо болить тема будь-чого російського в нинішньому інфопросторі України, про що вона розповіла ексклюзивно 24 каналу.

Зверніть увагу Про знайомство з Зеленським, молоду кохану та бізнес: щире інтерв'ю з Ектором Хіменесом-Браво

Як на NAVKA повпливала участь в "Х-Факторі"? Що розуміють про війну її сини і як вони навчатимуться в сучасних реаліях? Чому співачка продовжує боротися проти культурної окупації, яка лиш здається непомітною? Про все це та інше читайте далі.

Проєкт "Україна в піснях" – 13 кліпів за 13 тижнів

Проєкт “Україна в піснях" ви запустили задовго до повномасштабної війни, коли просування всього українського стало трендом. Розкажіть, як виникла ідея такого проєкту і які його особливості?

Я придумала проєкт "Україна в піснях", коли було вже 3 місяці карантину. Після хвороби я дуже довго не могла оговтатись і насправді я сама собі придумала рятівне коло, тому що розуміла, якщо сидіти вдома і нічого не робити – це буде дуже погано. Тому придумала і вирішила реалізувати те, в що закохана.

Ці 13 українських народних пісень стояли в мене в поличці цілих три роки. Коли я озвучувала своїм найріднішим та найближчим по творчості людям ідею цього проєкту, всі були в захваті, казали, що обов'язково це треба реалізувати. Хоча ідея "13 професійних кліпів за 13 тижнів" в різних куточках України здавалось ніби чимось зовсім нереальним! Потім коло людей, з якими я поділилась ідеєю, стало збільшуватись. Тоді почали з'являтися поради на кшталт: "Чому українські народні пісні? Це не дуже цікаво", "Чому вишиванки? Цей тренд пройшов вже після Майдану". Але я просто вирішила робити те, що я люблю, і мені було байдуже на тренди або антитренди.

NAVKA / Фото пресслужби

Як бачимо, після мого проєкту дуже багато артистів стало переспівувати українські народні пісні й вишиванки стали, раптом, теж знову популярними. "Україна в піснях" ще раз підтвердила мені, що потрібно робити те, чим ти живеш, те – в що ти віриш, те – в що ти закоханий! І тоді й інші люди відчують тебе, і їм передасться твоя любов, і ти їх зможеш захопити своєю творчістю. Ніколи не потрібно калькувати те, що роблять інші.

Також я є шаленим любителем подорожувати. Якщо переглядати мої попередні кліпи – вони всі зняті за кордоном. Я таким чином вирішила поєднувати бажання творити, знімати кліпи й подорожі. Коли почався карантин, я теж зрозуміла, що хочу подорожувати. І звісно, логічно було подорожувати своєю країною. У нас люди звикли, що кудись треба поїхати й зробити якесь відкриття в інших країнах світу, але Україну залишити таким чином для себе закритою. Я вирішила сама для себе відкрити найкрасивіші місця України, в які з року в рік планувала поїхати. Тому "Україна в піснях" – це не тільки збереження культурної спадщини, але і туристичний проєкт, який відкриває Україну, приваблює людей і може показати її світу.

Це ж мій фронт, – творчість під час війни

Багато хто через війну втратив натхнення і не може писати нові пісні. Чи вдається вам продовжувати працювати над творчістю і творити щось нове?

Перші кілька тижнів мені взагалі було не до пісень і нічого в голові не з'являлось – я пірнула у волонтерство "з головою". Якось в один день кілька людей мене запитало, чому я не пишу нових пісень, бо це теж важливо, що це ж мій фронт. В мене, здавалось, взагалі не було натхнення. Але як тільки я сіла за фортепіано – одразу народилась пісня "Це мій дім", буквально за кілька хвилин. Але я її ще не випустила.

Я зараз займаюсь більш активно концертною діяльністю, благодійниками, тому що є дуже багато запитів. Я як приєднуюсь до ініціатив різних волонтерів, так і сама їх прошу приєднатись до моїх ініціатив. Таким чином я зараз максимально корисна для воїнів, стараюсь допомогти забезпечити їх медично, технічно та всілякою амуніцією.

З приводу написання пісень, то найбільше моє натхнення (а я написала близько 15 військових пісень) було у 2014 – 2015 роках, коли почалась війна. Для мене все почалось тоді. Я дуже багато писала. Зараз я поставила написання пісень на паузу, але розумію, що ще місяць – два і мене почне емоційно повертати у напрямку творчості, бо є початий проєкт "Україна в піснях 2", є мої авторські ліричні пісні, які в роботі. Я підозрюю, що, щоб відпочити від дуже насичених благодійних концертів, дуже насиченого концертного графіка, я буду шукати цей відпочинок у піснях, у нових альбомах.

Участь NAVKA в "Х-Факторі": "В житті немає нічого зайвого"

Як на Ваш творчий розвиток вплинув “Х-Фактор"? Чи було це певним поштовхом, чи навпаки, чимось зайвим?

"Х-Фактор" – це був цікавий досвід, я щаслива, що змогла заспівати свою пісню "Татанці", яка на той момент вже була успішною, але проєкт дозволив мені розширити свою аудиторію ще більше. Іноді чую від людей, що багато хто почув про мене через "Х-Фактор". Тим паче я розумію, що пісня – це зброя. "Х-Фактор" допоміг мою зброю ще більше загартувати й заточити. Я вважаю, що в нашому житті немає нічого зайвого, всі наші успіхи та невдачі – це "школа", це все уроки. Навіть якщо є тяжкий період в житті, то просто його треба сприймати, як урок. А за уроки, за досвід потрібно платити.

NAVKA та її колекція вишиванок

Як ви розповідали в одному з інтерв'ю, у вашій тривожній валізці були всі вишиванки. Розкажіть, як вдалось зібрати таку велику колекцію і чому ви вирішили взяти з собою саме такий одяг?

Так, у мене у великій тривожній валізці (а була і маленька, і велика) була складена моя дорога техніка зі студії й колекція вишиванок. Ще 20 років тому я зрозуміла, що маю три слабинки: фортепіано, емоції та вишиванки. Мені їх постійно хочеться купувати. Колись раніше я починала свою купівлю з давніх вишиванок. На всіх ярмарках, де продавались такі звичайні нові вишиванки, які купували всі люди, мене чомусь тягнуло до давніх. У мене є невеличка колекція старовинних вишиванок, є куплені, є вишиванки від моєї бабусі та мами.

Я у вишиванках вбачаю якусь велику енергію. Це неоціненний спадок, який нам передали наші предки. Останні роки я взагалі не згадаю, щоб я купувала собі якісь буденні речі. Вишиванки – це мій і casual стиль, я ходжу у вишиванках на студію, всюди.

У мене є велика колекція вишиванок і пафосних, і простеньких, які не зразу і розрізниш, що це вишиванка. Наприклад, коли вона вишита білим по білому. Звісно, що це мій основний найцінніший гардероб. В момент збору колекції я не думала про вартість колекції – просто знала, що це для мене цінно, але якщо підрахувати вартість, це дуже дорогий одяг (ручні вишивки чи дизайнерські).

NAVKA / Фото пресслужби

Ще до проєкту "Україна в піснях" я інтегрувала у свої кліпи етнодетальки: гердани, якісь автентичні прикраси з бісеру… А після проєкту, знімаючи кліпи вже на свої авторські пісні, я продовжила історію з вишиванками від українських дизайнерів. Я малювала, що я хочу, а майстри вже то створювали, додаючи ще і своєї творчості. Тому, мабуть, мене і називають "амбасадоркою українського національного одягу". Подальшої своєї творчості без вишиванок та етноодягу не уявляю.

Підтримка військових та важливий тур Європою

Ще у 2015 році ви їздили з концертами у зону АТО. Як ви підтримуєте військових зараз?

У 2015 – 2016 роках я їздила з концертами в АТО. Зараз більшість з хлопців, з якими ми познайомились тоді, є командирами підрозділів чи військових частин. Тому підтримую я їх дуже конкретно. У них є запити і я роблю все можливе, аби ці всі запити закрити. Часто кошти після концертів ідуть на громадські організації, яким я, звісно, довіряю. Іноді я їх прошу підтримати мене та посприяти якомусь з моїх запитів. Іноді, збираю на конкретні потреби, продаючи вишиванки, етновбрання. Також в мене є Patreon, кошти з якого йдуть так само на закупівлю автомобілів, шин або іншої потрібної амуніції. Кошти з монетизації мого YouTube також йдуть на потреби нашої армії. По суті, нікому з нас ці кошти наразі не потрібні для якихось особливих чи то навіть банальних потреб з "минулого життя".

Зараз ви перебуваєте у турі країнами Європи, хотілося б детальніше почути про них. Яка там атмосфера, можливо, є якісь пам'ятні історії?

Так, я зараз перебуваю у турі Європою. Звісно, рамки розширились за межі Європи. От зараз, наприклад, я повернулась з Ізраїлю. Цей тур складається як з сольних концертів, так і з участі в фестивалях, ярмарках, мітингах.

Серед жаху війни є дещо, що дає натхнення жити, боротись і безумовно вірити в нашу перемогу над окупантською терористичною росією. Це – Люди! Я в захваті від громад, які настільки зібрались в один міцний кулак і просто дуже потужно "валять". Дивлячись на такий тил, розумієш, що нашу націю не перемогти, не знищити! І це я вже мовчу про цвіт нашої нації – безстрашних, принципових, волелюбних воїнів!

NAVKA / Фото пресслужби

З найпам'ятніших історій, є одна, найсвіжіша, яка в принципі ще не закінчилась. Я прилетіла в Ізраїль на благодійний фестиваль як запрошений артист. Але моя валіза з величезною кількістю вишиванок по дорозі загубилась (етновбрання, в тому числі дизайнерське, безліч прикрас з різних куточків України, навіть з тимчасово окупованих, вишиванки ручної роботи). Окрім того, що для мене і цей ярмарок зірвався, то зірвався ще і прийдешній ярмарок в Мангаймі (30 липня). План був такий, що за ці два заходи я мала дозбирати на реанімобіль, для батареї мого коханого. Дуже шкода, що місячна праця великої кількості людей пішла нанівець.

Але по поверненні я отримала смс, що ізраїльська громада хоче долучитись до купівлі реанімобіля. Така ж пропозиція раніше прозвучала від українців Штутгарта. Хоча я просто цікавилась, де вони купують автомобілі для медиків, за яку вартість… А в результаті ти бачиш простягнуту руку допомоги. Як це може не надихати?! Це час неймовірно крутих людей!

Є звісно історії й більш негативні. Є категорії "українців", які виїхали за кордон, що всі ці роки кликали росію, зневажали все українське… В результаті вони зараз користуються благами українського паспорта, але їм досі всі все винні: воїни їх мають захищати, волонтери мають вивезти їх з України, за кордоном волонтери мають забезпечувати їх всім. Лише вони єдині нічого не мають робити, бо "ми жертви": “Зробіть щось за нас. І не щось, а все". Але на такі історії я стараюсь не концентруватись, бо то демотивує. Я намагаюсь себе оточувати мудрими, сміливими, розумними, працьовитими людьми з великим серцем! Таких Людей дуже багато!

На мені відбилось негативно, – про виїзд до Німеччини

Ви виїхали до Німеччини ще наприкінці березня. Кажуть, що бути за кордоном важче, ніж в Україні. Чому прийняли таке рішення і як почуваєтеся не на рідній землі?

Так, взагалі прийняття рішення, яке було в мене дуже спонтанним, тривало 2 години. Всього було дві години від ідеї про виїзд, до самого виїзду. Це було дивно, тому що взагалі-то я осіла в Чернівцях та планувала, що буду там. В мене було абсолютне відчуття, що там можу багато чого робити, допомагати, принаймні більше ніж будь-де.

Мені передзвонила чернівецька волонтерка Леся, сказала, що через дві години виїжджає волонтер з Дрездену і може забрати моїх дітей. Я подзвонила знайомим німцям, які мене запрошували, вони сказали, що без мами відправляти дітей не можна, тільки зі мною. У Німеччині так не працює, що діти самі. Як результат, я поїхала у Німеччину.

Це було дуже складно, особливо для молодшого сина це був удар, він так ридав... Для комунікабельного, позитивного хлопчика, це було шоком та трагедією, що ми їдемо. Відповідно, і на мені це відбилось негативно. Але, на щастя, мій чоловік зі мною перший тиждень вторгнення добряче психологічно попрацював, сказав що за кордоном я зможу більше зробити для України. Він сказав, що йому спокійніше, що я та діти у безпеці.

Сергій переконав, що буде більш результативно, якщо він не буде відриватись на думки про мою безпеку, а буде виконувати свої бойові задачі. Мене, звісно, накриває раз на один – два місяці, я хочу повернутись в Україну… Але поки тут є дуже насичений графік, я бачу, що збираються кошти, бачу що моя творчість закриває не тільки потреби підрозділу мого коханого, але й інших військових. В такій ситуації переживати розлуку трохи легше.

NAVKA / Фото пресслужби

Як переживає розлуку з коханим, який у ЗСУ

Ваш чоловік захищає Україну ще з 2014 року і пішов воювати й зараз. Як ви підтримуєте зв'язок і переживаєте розлуку з коханим?

Коли мій чоловік захищав Україну у 2014 – 2015 роках, я його ще не знала. В принципі наше знайомство – це був результат війни: мого волонтерства і його служби. Всі ці роки він мені іноді, раз на рік, раз на пів року, натякав, що нам доведеться ще розлучитись. Звісно, я дивно сприймала це: "Чому? Навіщо?". Перші такі розмови були сльозливі, але далі я сприймала їх все холодніше. Коли настав момент вторгнення, коли росія почала нас бомбити, ми прощалися якось так поспіхом. Хоча Київ покинули не одразу.

Не було сліз одразу при прощанні. Просто обнялись, зробили фото на згадку. Я їхала з Києва в Чернівці, він їхав у свій військовий підрозділ. Лише шляхом Київ – Чернівці я пів дороги проридала, а мій син Максим тримав мене мовчки за руку.

Після цього, що в мені було, є і буде – це шалена віра, що з ним все буде добре, він постійно про це говорить та обіцяє мені. Іноді, коли дуже довго не виходить на зв'язок, в такі моменти проникає думка, а раптом він просто так мені каже що все добре, а насправді це не так… І те, що він обіцяє, це не завжди від нього залежить. Але я знаю, що він у мене настільки розумний стратег, що з ним все буде добре. Мені легше все це переживати, знаючи його всі здібності. Він насправді останній рік дивився дуже багато відео, я лиш зараз розумію, до чого він то дивився.

Він вивчав всі види літаків, усе що літає, що і коли було випущено, які його слабкі моменти. Іноді, я думала "Боже, скільки можна дивитись це все". Зараз я розумію, що це все була в тому числі підготовка. Хоча в нас під диваном і так була сумка з військовою амуніцією, за тиждень до вторгнення Сергій позамовляв собі багато всіляких речей, які необхідні для виживання в полях. Правда, навіть мій чоловік не думав, що вторгнення буде аж таким нахабним і нелюдським.

Як діти NAVKA переживають війну і де вони навчатимуться

Як війну і такий непростий період переживають ваші діти? Чи розуміють вони, що насправді відбувається в Україні?

Можна лише гадати, чи розуміють діти насправді, що відбувається. Те, що вони тепер всім серцем ненавидять все російське – це однозначно. Вони знають, коли гине хтось з моїх друзів чи знайомих. Бо це ті рідкісні випадки, коли я плачу. Я не втомлюсь дітям нагадувати, що коли писав Шевченко "Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями", то це був не просто вірш – в цьому така істина!

І якщо цю істину проігнорувати чи недооцінити, то будемо мати те, що ми маємо зараз, ще раз, і ще раз. Діти знають тепер, що навіть в далекому майбутньому не можна пов'язувати ні свої життя, ні свої долі з росіянами. Бо так між нами стирається кордон. А насправді прірва між нами така величезна, ми настільки різні, що це потім може вилитись отакими смертями, в тому числі діток, терором, який відбувається зараз… Звісно, я не думаю, що мої діти глобально можуть собі уявити, як це бути конкретно у ТЦ, який вибухає… Думаю, що і далеко не всі дорослі це розуміють… Це жахливо! Але те, що нашим нащадкам передається вся зневага, вся огида до рашистів, передається бажання того, щоб росії як такої не існувало взагалі, щоб російський триколор був визнаний прапором держави-терориста – це вже факт.

А ще діти знають, для чого ми їхали за кордон: для того, аби рости серед освічених, розумних людей, для яких цінність людського життя є чимось найвищим. Людина народжується на світ, щоб створити щось прекрасне – і це найвище її досягнення. Така наша філософія.

Росіяни ж глобально здатні лише руйнувати. Україну збудують саме такі діти, які люблять свою Батьківщину, які ростуть в позитиві, розвиваються, черпають з цього світу все найкраще і потім це найкраще вони будуть втілювати в Україні. Ми будемо ще більше пишатись, що ми – українці. Гості з інших країн будуть приїжджати й казати "Вау! Це ви таке збудували? А пам'ятаєте, як ще недавно тут було все таке зруйноване? А не так давно ви запозичували все в інших країн – а тепер всі будуть запозичувати у вас!".

Ваші діти вже шкільного віку. Чи плануєте віддати їх до школи в іншій країні, чи повернетеся додому, щоб сини навчались тут?

Діти зараз навчаються паралельно у німецькій школі й в українській. Взагалі, це була ціль номер один нашого виїзду: щоб вони продовжували навчання. За період перебування в Чернівцях я виїжджала, коли діти ще спали, приходила уже перед комендантською годиною – а тим часом діти просто пірнали в телефони. Але ж нашу омріяну прекрасну Україну мають будувати наші діти. Важливо, якими вони виростуть.

Мої хлопці зараз навчаються в німецькій школі, але ми відтягуємо момент відмови від української школи по максимуму. На випадок чуда (хоча я майже не вірю, але раптом росія припинить війну). Поки що це дистанційне навчання, контрольні, онлайн-тести. Наразі навчання в Німеччині дозволяє навчатись паралельно.

​NAVKA на благодійному матчі / Фото пресслужби

NAVKA про пристосуванців та культурну окупацію

З повномасштабним вторгненням українські та україномовні пісні стали справжнім трендом і під час війни такі треки пишуть навіть російськомовні артисти. Як ви вважаєте, це те, що називають "перевзувся", чи така демонстрація позиції?

Я є людина, для якої ці речі принципові. У мене давно розставлені всі галочки, для мене люди, які підігрували росії в культурній і мовній окупації, просто викреслені взагалі з мого життєвого процесу. Це люди, які пристосувалися тоді для своїх вигод, пристосовуються і зараз.

З іншого боку, для України це добре – вже краще так, ніж продовжувати співати мовою ґвалтівників, катів і терористів. Хтось з артистів може й фальшиво перевзувся, а хтось можливо дійсно спам'ятався. Я рада за тих, хто щирий у своїх намірах. Для тих, хто зробив це фальшиво, то може вони на якийсь свій маленький відсоток аудиторії зможуть вплинути, навіть такими нещирими діями (це якщо шукати позитив). Але таких артистів я серйозно не сприймаю.

Це слабкодухі безхребетні пристосуванці. Адже не розуміти, що мистецтво – це зброя, то треба бути або зовсім недалеким, або це просто про гроші. Ми зараз платимо надзвичайно велику ціну за небажання всі ці роки сприймати серйозно роль мистецтва – музики, кіно, літератури – у боротьбі за націю.

Як гадаєте, чи є місце російськомовним пісням сьогодні в інфопросторі? Наприклад, Оля Полякова досі виконує свої треки російською на своїх концертах.

Ні, російським пісням, на мою думку, в українському інфопросторі абсолютно немає місця! Пісня, мова – це могутня зброя. Ця зброя в руках ворога може непомітно, але дуже надійно створювати ґрунт для окупації. І артисти зараз вже просто не мають права підігравати й допомагати росії в її намаганнях захопити Україну. Україна і росія є абсолютно протилежними у своєму світосприйнятті, по своїх цінностях. Але залишилась єдина річ, яка поки що ще може не відрізнити українця від росіянина – це мова. Я сподіваюсь, що це не надовго.

Росіяни вже неодноразово робили спроби знищення нашої культури, мови, літератури. Робили це цілеспрямовано і жорстоко. Ми ж, українські митці, мусимо усвідомити свою роль в збереженні нашої нації, у формуванні самосвідомості й самоідентифікації українців. Звісно, я кажу про артистів і митців, яким вистачає духу і розуму. За Поляковою не слідкую. Якщо це так, то мені нічого додати.

Я вважаю неприпустимим підігравати російській пропаганді про "адін народ", "адін язик", "общюю історію"… Неприпустимо допомагати російській культурній окупації, бо її наслідком є окупація фізична і безжальний терор, свідками якого зараз є весь світ.

NAVKA / Фото пресслужби

Як ставитесь до закону про заборону російської музики й водночас відокремлення "хороших росіян", пісні яких можна буде слухати?

До заборони російських пісень ставлюсь абсолютно нормально, так і має бути і давно мало бути. На жаль, чомусь для більшості війна почалась тільки зараз, а насправді це все треба було зробити в 2014 році. Засилля російських пісень в українському інфопросторі привела до тих всіх вбивств які зараз є, це все залежне – причини та наслідки. Російське кіно, російське мистецтво, російські пісні – так відбувалась лагідна окупація.

Я дуже вдячна всім активістам – борцям за те, що вони намагались припинити таку лагідну окупацію. Низький їм всім уклін! Задачі ж митців і артистів, які люблять свою країну, знають своїх героїв та свою історію – створювати щось якісне, корисне, класне. Задачі активістів – звільняти український інфопростір від того всього російського "шлаку", який засідає в мізках людей та дітей. Потім діти виростають і думають, що вони такі ж, як росіяни, а насправді це не так. Мені дивно буде, хоча я в це не вірю, якщо і надалі будуть слухатись пісні мовою ґвалтівників та грабіжників, вбивць, мародерів, боягузів.

Спершу перемога, – що зробить NAVKA, коли закінчиться війна

У вас є пісня із символічною назвою "Я нап'юсь вина, як закінчиться війна". Що зараз думаєте зробити, коли закінчиться повномасштабна війна?

Це питання дуже цікаве. Тема наших мрій та планів мене з моїм коханим дуже витягує психологічно. Часто, коли я йому кажу: "Дивись там, бережи себе", – він каже: "Так, я ж обіцяв". А після цього постійно фраза: "Бо в нас ще багато планів". А наші плани чим далі, тим все більш грандіозні. Звісно, це і продовження проєкту "Україна в піснях" – кілька сезонів. І багато чого іншого.

Ми домовились, що спершу перемога, потім втілення в життя всіх ідей і планів – тільки після цього можна буде відпочити. Зараз треба воювати, боронити нашу землю, а потім творити й закріплювати нашу перемогу створенням чогось прекрасного.

"Інтерв'ю24" – проєкт на сайті 24 каналу про найважливіші теми. Розмови, які змінюють країну на краще.

Авторка проєкту – заступниця головної редакторки сайту Анастасія Зазуляк.