Стужук втекла за кордон. Публічно вона не засуджувала війну, яку Росія розпочала на території України. Пройшло 25 днів кривавої боротьби українського народу у вільній державі й лише зараз Софія прокоментувала те, що відбувається в її країні.

Дивіться також Дошка ганьби: блогери створили сайт з іменами зірок, які підтримують Росію чи замовчують війну

Софія Стужук про війну

Блогерка зауважила, хоча війна триває місяць, але їй здається, що вічність: "Страшний сон, який, так хочеться, щоб закінчився".

Софія разом з трьома дітьми переїхала за кордон. 4 доби вона була в дорозі, сторінки блогерки в соціальних мережах видалили. Після цього вона була морально знищена, але зараз повертається до життя: "Я не обирала мовчання ніколи в житті, в цій ситуації, ніколи не виберу. Особливо, коли справа стосується того, що для мене важливо. А мені важливо життя. Моє, моїх рідних і близьких. Життя людей, які створюють ту країну, яку я люблю".

Весь світ кричить. Усі країни кричать. Президенти, знаменитості. Знає і просить весь світ. Але все продовжується. Тому що "десь там" так за нас вирішили. Тому що "комусь там" життя людей – розмінні монети для досягнення якихось "глобальних цілей". Кому вони, до біса, потрібні ці цілі? Нам потрібні наші життя, наші будинки. Усім потрібен лише мир!
– наголосила Стужук.


Софія Стужук / Фото з інстаграму блогерки

Зауважимо, публікація Софії була російською мовою, а російську армію, Путіна вона не назвала окупантами, російський народ не закликала робити все для того, щоб зупинити цю війну. Щоб уникнути негативних коментарів, Стужук закрила можливість коментувати цю публікацію.

Текст публікації Софії Стужук:

Вже майже місяць війни. А, здається, вже вічність. Страшний сон, який, так хочеться, щоб закінчився. Мене довго не було "активно" у мережі. Спочатку 4 доби переїзду, потім одну сторінку видалили, другу, третю. Потім я морально була знищена і не можу з'являтися. Але збираю себе. У кожного з нас із вами життя продовжується. У різних умовах та обставинах.

Я не вибирала мовчання ніколи у житті, і в цій ситуації, і ніколи не виберу. Особливо коли справа стосується того, що мені важливо. А мені важливе життя. Моя, моїх рідних та близьких. Життя людей, які творять ту країну, яку я люблю.

Дивовижно. Завжди вважала себе аполітичною. Але ситуація у світі не дає залишатися аполітичним нікому. А тим більше, коли вдираються в твій будинок і забирають у тебе те, що дорого.

Я люблю Україну та Київ. І полюбила ще більше останнім часом, коли побувала багато де. І щиро вважала і говорила, що це найкраща країна і найкраще місто для життя. Ніколи б подумати не могла, що в 21 столітті все ще може статися справжня війна і тим більше з нами.

Я з перших днів відмовилася піддаватися екстремізму і божевільним агресії ненависті, які, звичайно, частково виправдані в такій ситуації. Все, що мені хотілося б, як і кожному з нас – щоб це припинилося. Куди кричати? Кому кричати? Куди тікати? Як це зупинити? Мене "пинали", щоб я зверталася до своєї російської аудиторії. А з чим?

Весь світ кричить. Усі країни кричать. Президенти, знаменитості. Знає і просить весь світ. Але все продовжується. Тому що "десь там" так за нас вирішили. Тому що "комусь там" життя людей – розмінні монети для досягнення якихось "глобальних цілей". Кому вони, до біса, потрібні ці цілі?Нам потрібні наші життя, наші будинки. Усім потрібен лише мир!

Мені довелося залишити рідну домівку, своє місто, свою країну, своїх близьких, щоб урятувати дітей. Я залишила все, що я люблю і розлучилася з багатьма, кого люблю через це пекло. Я з дітьми в чужій країні, у чужому місті, у чужому домі. Майже без усього, що я любила. Без можливості обійняти маму. І щодня плачу. Як і уся Україна. Рятує душу лише віра, любов та надія.