Сергій Василюк: Поїздки на фронт – пошук свята

Про українську музику

Чи мають перспективу україномовні гурти сьогодні?

Музичні колективи, які спираються на якість, матимуть більше шансів. По командах, з якими перетинаємось, видно, коли ті дуже професійні і мають чуйку щодо хітовості. Коли ні – теж видно. Враховуючи сучасні тенденції, без якісного аранжування, гуртам буде важче пробитися. Але ми теж починали не з дуже якісної гри. І чогось таки досягли. Тому в кожного свій шлях.

Але в цілому не бачу ресурсів, за яких змістовний патріотичний рок може стати популярним на всю країну.

Нагадаємо, у першій частині інтерв'ю Сергій Василюк розказав сайту "24" про те, як змінилося звучання та тексти пісень культового гурту під впливом війни, чому він не хоче бути лише музикантом, що може порятувати Україну, чому здоровий націоналізм стає маргінальним та що з тим робити: Сергій Василюк: Наша молодь ніколи не буде совком, але чи буде вона Україною?

Національні квоти на телебаченні вплинули на популяризацію україномовної продукції?

Музичний простір завдяки квотам стає більш україномовним. Але це не означає, що якість його зростає. Жодні квоти не можуть порівнятися, наприклад, з піснею "Хардкіс" "Журавлі". Це топова українська група. Вона ще не дотягує до "Океану Ельзи", бо до них ніхто не дотягує, але збирає шалені перегляди в ютубі. Це показник. Якби вони постійно співали українською, було б ще краще.

Але коли я чую по радіо: "Я не дала, хоч як він не старався, цукерочку свою"… Розумію, що це повна фігня, яка тільки дискредитує нас.

Ваш гурт свідомо лишався неформатом. Чи були спроби влитися в україномовну продукцію, яка є популярною нині?

У нас є балади, які можуть нагадувати віддалено "Другу ріку" чи "Скай". Та я мислю прагматично. Навіщо посягати на їх простір, якщо в мене є свій. І краще я закріплюсь в ньому, ніж буду поневірятися у пошуках кращої долі. У той же час "Козаки" до цих пір найпопулярніша наша пісня, але вона за своїм саундом набагато легша за новий альбом. Певною мірою, вона формат.

Ті ж "Останні ночі без тебе" за саундом може не зовсім формат, а от за стилем ще той формат!

Я не можу сказати, що я зашкарублий металіст, який слухає тільки хеві-метал. Люблю "Депеш мод", "Нірвану", Ніну Матвієнко, грузинський давній ансамбль "Орера" і "Піснярів" білоруських. Люблю раннього "Скрябіна", українське багатоголосся Слобожанщини і Лівобережжя. Все це у мені вміщається.

Запрошували знятися в українському кіно? Чи вести радіопрограми?

Я дуже хочу себе спробувати в кіно… Це справді давня мрія! Але ні тих, ні інших пропозицій не надходило. Вести радіопередачу теж був би не проти.

Політичні симпатії учасників гурту впливають на відносити чи відмежовуєтесь?

Головне для гурту – професіоналізм музикантів. Звичайно, обмінюємось думками. Але кожен пройшов свій шлях. І є таким, який він є. Дуже задоволений нинішнім складом. Антон Которович – дуже хороший гітарист і скрипаль. Бандурист Олег Слободян і грає добре, і бере драйвом, що не робили до нього раніше. Новий барабанщик Юрій Іщенко прекрасний. Сергій Гавара – ну просто чудовий басист. Ми дуже задоволенні.

Про гастролі у Росії

Як би ви відповіли на запрошення виступити там?

Зрозуміло, що я не їхатиму туди виступати. Ми з "Тінь Сонця" мали одного разу концерт у Росії ще перед війною у 2013-му. На фестиваль у Володимирській області приїжджали люди з-за Уралу, які намагались спілкуватися українською мовою. Це було неймовірно зворушливо. Я за такими людьми сумую.

Діаспора українська?

От, до речі, й ні.

Дуже хотілося б зробити концерт в Краснодарі, Сургуті, мати тур Сибіром або Казахстаном, де найбільші осередки діаспорян. Видно, не судилося.

Не приховуватиму, що моя бабуся з Твері. Земля, де похована чверть мого роду, не є для мене абсолютно чужою. Як і її люди. Інша справа, що політика цієї країни для мене ворожа. Російсько-імперський режим вважаю загрозою для України.

Щодо гастролей українців у Росії: я б на їх місці такого не робив. В ідеалі мистецтво немає кордонів. Але має бути якась межа. Йдеться про те, чи готова людина зближатися прямо або опосередковано з тими, хто несе смерті в Україну, чи ні. Виступи в Росії – прояв, який мені неприйнятний.

Чи поважаєте ви наших гастролерів?

У людей немає прив'язки до Батьківщини. Вони не готові на сьогоднішніх умовах жити у своїй країні. Я не хочу їх засуджувати. Думаю, основне зло – наші політики, які використовують Україну, висмоктуючи всі ресурси.

Звинувачувати заробітчан я би не хотів, але поваги вони в мене не викликають.

У той же час в мене жахлива зневага до тих, які, повертаючись, хизуються своїми заробітками. Про це, до речі, розповідають і провідники в потягах. Заробітчанам же самим соромно. Як кажуть, ліпший захист – це напад. Ним стає пиха.

Про поїздки на фронт

Виступи "на нулі" ... Як це відбувається? Що дає?

Зізнаюсь, їду на фронт у пошуках свята. А свято – зустріч однодумців. От для Христини Панасюк – з якою ми зробили пісню "Останні ночі без тебе" – зустріч з будь-яким бійцем – уже свято. Для мене ж це так, якщо людина мого світогляду. На деяких локаціях не відчуваю достатньої віддачі навіть за нормальної озвучки.

А є одне приміщення в Авдіївці, в якому можна співати годинами без підключки в класному товаристві. Можеш приїхати і навіть після 10 концертів у них відновишся.

Як часто концертуєте на Сході?

З гуртом не так багато мали поїздок, як хотілося. Потрібно всю апаратуру возити з собою. А я сам частіше буваю там. Отак пару місяців не їздиш, а потім за два дні даєш 10 концертів.

Які настрої нині у бійців?

Всіх гнітить, що лінія фронту не зміщується. Все у підвішеному стані. Нещодавно виступав у батальйоні "Донбас". Багато хлопців деморалізовані. Кажуть, що стирчать на базі цілий місяць, і жодного разу на позиції їх не виводили. Відчувається, що влада не знає, що робити ні з цією ситуацією, ні з бійцями.

В армії багато протиріч. Коли я чую, що хтось з наших бійців не сприймає зміну беретів десантників на натівський формат, бо його батько в Афганістані гинув з іншим беретом, то в мене дах зриває. Сімейна традиція не може бути традицією українського війська. А для багатьох так і є.

Спілкувався з деякими комбатами. У них зовсім інше ставлення до нової ідеологічної пропаганди і до історії. Їх може абсолютно не цікавити ні українська культура, ні видатні постаті, ні історія. Вони мислять по-чоловічому, мовляв, на територію напали, "чужі пацани залізли в наш двір". Ти раніше з цими "пацанами" слухав одну музику, дивився ті самі фільми, маєш спільні цінності і спільні, пардон, берети. А тут вони напали – значить вороги. Запевнили, що не пустять на територію окупанта. Честь і хвала їм за це. Невідомо де б лінія фронту була зараз без них. Але багатьох військових нинішня війна не перевиховала і не змінила їх свідомості. Ментальність лишилась та сама. На мою думку, вони також представники "руського міра".

На Сході потрапляли у небезпечні ситуації?

Був обстріл поблизу Дебальцевого у 2014-му. Нам наказали ховатися у бліндаж з дерев’яним перекриттям. Нічого б не врятувало, якби був "прильот". Можливо, це був найнебезпечніший момент.

Була цікава історія, коли вперше стріляв з автомата Калашникова на Краматорському аеродромі. Довкола теж стріляли. Я повністю оглух, одне вухо відновлювалось десь два тижні. Музикам краще в таке не "бавитись". Тому вважаю, що в кожного своя зброя.

Про творчі плани

Гурту "Тінь Сонця" – 15 років. Які особливості ювілейного весняного туру?

Приходьте на концерти – побачите. Ми ретельно готуємо багато сюрпризів.

Читайте також: Футбольна візитка, "розігрів" Усика і гімн АТО: як легендарні "Тінь Сонця" запалювали у Києві

Де гратимете цього року?

7 липня точно виступатимемо на фестивалі "Холодний Яр". Ведемо перемовини з "Козакфест", "Шефест". Можливо гратимемо, як зазвичай, на топових фестивалях: "Західфест", "Файне місто", "Республіка". Давно не грали в Маріуполі. Хочеться надолужити. Звісно, будуть виступи в зоні бойових дій і на урочистих подіях чи державних святах на мирній території.

Сольних проектів, на кшталт "Схованого обличчя", очікувати?

Так, я вже дуже активно над цим думаю. Хоча найбільш імовірним є те, що я запишу не авторський альбом, а добірку улюблених народних пісень.

Ваші фани – які вони?

Цієї весни ми вже встигли побувати у багатьох українських містах. Від Херсону до Франківська на концерти ходять не лише молодь і наші ровесники, а й значно старші люди з маленькими дітками. Це дуже приємно! Більшість із них – чудові виховані люди, з великим українським серцем, які відчувають нашу музику.

Чим вас дивували?

На Прикарпатті подарували дуже гарну різьблену декоративну тарілку, присвячену Івано-Франківську. Дуже люблю такі пам'ятні подарунки!

Дещо з особистого

Коли востаннє опускались руки? Що чините, якщо така біда?

Уже не опускаються. Просто намагаюсь робити правильні висновки. Хоча глобально – я суттєво розчарований у суспільстві.

Хто є Сергій Василюк, окрім фронтмена потужної банди?

Зараз насамперед батько.

Що таке щастя і як його досягти?

Коли бажання співпадають із можливостями! Щастя потребує серйозних зусиль, роботи над собою, а також розуміння, що воно зовсім поряд – у твоїх рідних, у вчителях та друзях, під височенними вербами і просто у хвилях Дніпра...

Читайте також: Женя Галич: Класичної рок-музики більше не існує

Фото: Павло Миронюк