Фронтмен гурту, історик та "свободівець" Сергій Василюк в нетиповому інтерв'ю сайту "24" розповів про те, як змінилося звучання та тексти пісень культового гурту під впливом війни, чому він не хоче бути лише музикантом, що може порятувати Україну, чому здоровий націоналізм стає маргінальним та що з тим робити.
Згадайте перший концерт в 2003 році у львівському клубі "Барви". Як це було?
З музикантів гурту тільки Петру тоді виповнилося двадцять. Я безсовісно пропускав пари 2 тижні, бо відпрацьовував басові партії. Насправді, це не дуже допомогло. Але, зізнаюсь відверто, впевненість у собі була. І бажання всім довести, що наша музика – те, що треба.
І от концерт. "Тінь Сонця" уперше виступив у повному складі лише тоді. До цього гурт існував як студійний проект. Було багато помарок, величезне хвилювання і юнацький максималізм. Бачив себе ніби збоку. Лишилося кілька фотографій. Згадую деяких глядачів. Знайшлися люди, які знали наші студійні роботи, дещо з альбому "Святість віри". Відгуки були приємними. Сказали, що у нас є майбутнє. Це мотивувало. Тішить, що досі зберегли теплі стосунки з ведучим того концерту з красномовним іменем "Чорт" і колишніми учасниками гурту: Андрієм Савчуком, Анатолієм Зіневичем і Петром Радченком.
Вашу музику називають "козацьким роком". Звідки витоки саме такого звучання?
2002-й був роком переосмислення. Надихала творчість "Iron Maiden", подобалася гра бас-гітариста Стіва Гарріса. Я формувався як вокаліст-басист, любитель хеві-металу і в той же час захоплювався українською автентичною музикою. Велике враження на мене справляв бандурист Василь Жданкін. Багато важили старі козацькі пісні і наше багатоголосся, загалом мелодика. Особливим натхненням було читання першого тому історії українських козаків Дмитра Яворницького, який написаний дуже живо й романтично. Ніби потрапляєш у козацький ідеалізм, ту чисту, незайману природу. Там дійсно б'ють пороги, гримлять на всю округу. Дніпро був схожим на гірську річку вздовж кількох кілометрів. Він так гримів! Не було чути ні вереску пташки, ні крику людини. А стільки романтики в старій козацькій топоніміці! Дике Поле, Чортомлик, Микитин Луг, поріг Ненаситець, Базавлук… У студентські роки мав час вивчати історію комплексно і від душі. Це і сформувало початки "Тіні Сонця".
Вже далі познайомився з гуртами "Самі Свої", "Кому Вниз", "Вій". Зрозумів, яким може бути український світ у рок-музиці. "Козацький рок" у різні часи до різних колективів прикріплявся. Найперше – до "Кому Вниз", як до засновників патріотичної рок-музики. Потім до нас. Далі його активно почали розкручувати "Гайдамаки".
Це більше ідеологічна стихія – музика сміливих людей, патріотів зі своєю точкою зору, які свої тексти будують значною мірою на українській національній традиції. У мене завжди було мрією переносити славні сторінки минулого у сьогодення, щоб піднімати оптимізм українців.
Оптимізм – те, чого не вистачає нині?
Ще й до Помаранчевої Революції з цим було дуже складно. Якщо говорили про загальноукраїнське, то переважно про трагедії: Голодомор, Репресії. Про УПА мало говорили. Бій під Крутами сприймався виключно як трагедія, хоч це тактична перемога.
Я хотів поширювати такі перемоги з більш оптимістичних сторінок нашої історії. Природно, що це нас зближувало з громадськими організаціями, а пізніше – з політичними силами, які любили нашу музику, імпонували діяльності, у широкому сенсі ми були однодумцями.
Це давало можливості. Незважаючи на те, що ми були неформатом у металічній тусовці, бо співали геть про інше. Металюги співали про містику, депресняк і переважно російською або англійською. "Кому Вниз" вже тоді рідко виступали, і в нас не було можливості їм впасти на хвіст, щоб з ними їздити.
Решта гуртів грали легшу музику: і "Мандри", і "Тартак", і Марічка Бурмака, "Mad Heads". У порівнянні з ними ми теж були неформатом. Мали шукати свій шлях. І значною мірою наша позиція та ідеологія здорового націоналізму і прагнення відродити національні почуття знайшло відгук і в Молодіжному Націоналістичному Конгресі, і в "Пласті", і в Союзі гетьманців-державників.
Читайте також: Український гурт "Кому Вниз" відзначив ювілейну дату: відео
Що цікаво, на Помаранчеву Революцію нас не пустили. Прикметно, що "Кому Вниз" виступили одного разу, тоді як "Тартак", Бурмака, "ТНМК", купа молодих гуртів виступали дуже багато.
Чому так?
Очевидно, було комусь вигідно будувати політичну націю на трохи інших принципах. Не кажу, що творчість цих гуртів невдала, але вона не має яскраво вираженої патріотичної позиції. Пісня Марічки Бурмаки "Ми йдемо" стала гімном Революції, але це пісня з 1993-го. Вона класна, але не лише вона одна мала асоціюватись з Помаранчевою Революцією.
Можемо лише здогадуватись, чому так склалось. Очолювали організацію люди, які мали свої інтереси та інші цінності. Здоровий прояв націоналізму мав би Україну підіймати, виводити з кризи, на відміну від радикального або пофігістичного до національних цінностей лібералізму.
До речі, це повторилось і під час Революції Гідності. Уночі крутили "Тінь Сонця", а от запросити на сцену – зась! Хоча першу ніч з 21 на 22 лютого співав фактично всю ніч. Юрко Левченко – зараз нардеп – тримав мені парасольку і мікрофон.
Як вплинули протестно-визвольні рухи в країні на звучання гурту?
Звучання таки змінилось. У 2015-ому стали застосовувати понижений стрій на бас-гітарі і на ритм-гітарі, що розширило спектр саунду. Класичні хард-рок і хеві-метал гурти такого не використовують, а ми, лишаючись вірними традиціям, осучаснили саунд.
Писати теж почали про інше?
Якщо раніше ми створювали місток з минулого в майбутнє, то зараз переважають пісні на переосмислення сучасності в патріотичному контексті. І виникають пісні, можливо, не такі легкі для сприйняття, але важливі.
З’явилася оновлена версія "Громом і вогнем" в актуальнішому вигляді, а також пісня на слова Злати-Зоряни Паламарчук "На відблисках мого меча".
Першими з рок-гуртів заспівали гімн ОУН – "Зродились ми великої години". А познайомився я з цим славним історичним твором завдяки "Чорним запорожцям" – реконструкторам однойменного полку в складі Запорізького корпусу армії УНР, які запросили мене на день народження сотенного УПА Мирослава Симчича та запропонували заспівати славень прямо на ганку легендарного вояка.
"Промінь волі" – про національного будителя, першопрохідця. Спочатку його цінності не сприймаються, а потім відбувається суспільне потрясіння, і його гасла стають популярними, але про самого чоловіка вже всі забувають. Це приблизно як з гаслом "Слава Україні": інколи кричать без зайвої потреби, а ще років 10 тому дехто б його вважав крамолою.
Гостросоціальна "Ромко живий" – пісня контрастів. Про те, що комусь у нашій державі тема війни набридла, а хтось в цей момент ризикує своїм життям, захищаючи і ту людину, якій це набридло.
Найсвіжіша – "Спалена земля" – описує суворий реалізм нашої країни. Можливо, це нова хвиля "Тіні Сонця".
Як змінився Сергій Василюк під впливом Революції Гідності і російсько-української війни?
Мабуть, став більш цинічним до більшості політичних процесів. Я багато моментів переосмислив і зараз деякі речі планував би по-іншому.
Чому?
Мене хвилює, що війна триває так довго. Хтось на ній заробляє матеріальні блага, а хтось – політичний рейтинг. Не видно, куди рухаємося. Що плануємо робити з Донбасом? Визволяти? Зачищати? Відмежовуватись? А кожен день – потенційні смерті.
Читайте також: Російські снайпери заїхали на Донбас, – українські військові
Немає одностайності серед наших військових. Є свідомі добровольці, які вважають, що на жодні компроміси не треба йти з представниками "псевдореспублік". Є люди, які на війні перебувають, бо немає кращої роботи. Мовляв, сусід зміг поїхати в Росію на заробітки, а йому не вдалося, то й поїхав на війну. І є політики: ідейні, думки яких, на жаль, розходяться, і прагматичні, які на цьому заробляють.
Нині є якась політична сила, яка, на Вашу думку, може повести за собою українців?
Питання делікатне. Я представник ВО "Свобода" з 2012-го. Як на мене, програма партії оптимальна. Але щоб її донести і прийти до влади, потрібно зробити великий комплекс робіт, який потребує надзвичайних зусиль, великого людського ресурсу і бодай якоїсь елементарної схильності до здорового патріотизму й національних почуттів. Зрозумів, що все не так просто.
У чому проблема?
У розколі суспільства на дві площини: одна частина українців тяжіє до ЄС і вірить, що там буде щастя, а інша – симпатизує Росії. Останні мають "Баварський синдром". Я сам придумав цей термін. Більшість баварців вважають, що Німеччина має бути цілісною. Хоч самі баварці суттєво відрізняються від німців і прусаків. У них своя мова, історія, але ті вважають себе частиною великої німецької нації. Мовчу про українців, які лишились на території Росії і майже повністю асимілювались, як на Кубані чи Слобожанщині. Не лише в Криму і на Донбасі росіяни дуже зубасті і на свій бік перетягують українців. Навіть у Львові і у Франківську уперті гнутимуть свою лінію. А українцям не принципово, якою мовою говорити в побуті. Мене дивує тому, що сам починав з російської.
Батько зрозумів, що так далі жити не можна, і ми перейшли на українську в 1990-му році. Просто пояснив, що ми українці і маємо свою мову. Тоді я її досить таки швидко вивчив. А для мільйонів українців ця проста логіка не працює…
Якби ми б мали таке ж мислення, як поляки чи росіяни, тоді б ідеї "Свободи" могли краще прижитися. Нам не вистачає національної гідності. Не можемо постояти за себе і свою культуру.
Увійти до Євросоюзу мало, щоби все було гаразд... Як розвивати українцям свою культуру?
Вступ до ЄС і НАТО є для багатьох – національна ідея. Мені від цього прикро, адже амбіції нашого народу мають бути вищими за бажання кудись інтегруватися. Прикро, що багато хто не розуміє, що ця ідея є нездійсненною, допоки в нас такий розвал, корупція та беззаконня.
Читайте також: У ЄС зробили заяву з приводу затримання Савченко
Наскільки вписуються ідеї теоретиків націоналізму – Донцова, Теліги, Міхновського в нинішній контекст?
Я наддніпрянець і тому більше симпатизую Міхновському, хоч не применшую авторитету Коновальця, Бандери, Шухевича або Донцова. Думаю, що мають з'явитися нові лідери, які поведуть за собою у нинішній час. І зрештою саме вони, як би пафосно не звучало, перевершать ці імена.
Що у Вашому розумінні здоровий націоналізм?
Він стає чимось маргінальним. Радикальний націоналізм примітивний. Не вистачає конструктивізму і політичної привабливості. Але йому симпатизує більшість, і цим користаються наші вороги. Є люди, які переймаються, що наш прапор має бути жовтим догори. Хай навіть так правильно, але це не значить, що наші біди через це.
Здоровий націоналізм – це бути об'єктивним. Кажуть, Москва платила данину татарам. Ну добре-добре, платила. Але вона розвивалася протягом багатьох сторіч, хай навіть як держава-васал. А в нас ні при литовцях, ні при поляках, не було своєї культурної автономії. З'являється лише при Хмельницькому. Маємо будувати свою державу, а не критикувати, що росіяни ходять у валянках, і мають відсталу мову. Не варто сильно спекулювати на тему Русі, бо Русь – теж імперія. А Україна за Міхновським – це зовсім інше. Тобто нам треба визначитись, чи ми від Сяну по Кавказ, чи від Балтійського моря по Чорне.
Коли називають Новгородську землю етнічно українською територією, я впадаю у відчай, а багатьом подобається хизування над ворогом. Він тим самим займається, чим ми тоді від нього відрізняємось? Краще вивчати видатних українців, не робити ікони, але брати приклад. Усвідомлювати всі складнощі життя, які ті пройшли. Порівнювати з нинішнім життям, яке простіше за життя того ж Чикаленка, Лисенка, Міхновського, Бандери.
Ми часто говоримо, що наша молодь ніколи не буде совком. Але чи буде наша молодь Україною?
Оптимально українцям варто було здобути незалежність у році так 1975-ому. Тоді переважали українські школи, було чимало патріотичних українських комуністів, які з одного боку і хотіли цілісності соцтабору, а з іншого – розбудовували цю країну. Я з жахом усвідомлюю, що багато політиків правильні речі говорять, не зробивши для цієї країни нічого у порівнянні з тим навіть Петром Шелестом, про якого мало хто згадує.
Нині, коли Радянський Союз в минулому і переважають ліберальні цінності, важче достукатись до молоді. В умовах демократії не можемо сильно провадити переконання, які, на нашу думку, мають порятувати націю і етнічно, і політично. Маємо розуміти, що незалежність спричинена не перемогою націоналістичних ідей чи відродженням національної свідомості у 90% українців, а – розвалом радянської системи. Через занепад народного господарства і жахливі наслідки перебудови люди просто хотіли змін. Яких? Неясно. У березні лише Галичина голосувала проти СРСР. У грудні більшість – за незалежність, але за яскраво-виражених провідників – Лук’яненка й Чорновола – голосували тільки на Галичині. Себто в 1991-му році більшість голосувала просто за дешевшу ковбасу. Тепер демократія не дозволяє нам, як раніше, комуністичними методами провадити певні цінності.
І в умовах демократії Україна зараз, можливо, навіть приречена, бо ніхто не заборонить великим політикам з великими грошовими мішками себе піарити. Люди йдуть за відомими брендами. Як це було під час Революції Гідності на перевиборах, йдуть за пайками і подачками від недобросовісних політиків.
Як це змінити?
Важко відповісти… Є цікава ідея – гетьманат. Вона зараз мало розкручена. І багато хто її трактує по-різному. Можливо, нам треба той же авторитаризм, але але підконтрольний та підзвітний суспільству після певного часового періоду. Потрібно дати достойній людині своєрідний "карт-бланш".
Які персоналії можуть стати лідерами?
Питання провокативне. Наприклад, Юрій Левченко. Давно товаришуємо. Бачу жертовність і прагнення в суспільстві посіяти перспективи на благополуччя. Те, що людина отримала дві закордонні освіти фінансиста і економіста і повернулась в Україну, вступила в ВО "Свобода" і через найнижчі ієрархічні шаблі піднялася догори – багато про що говорить. У той же час вважаю, що Олег Тягнибок – єдина персоналія, яка може тримати організацію. Але через часові рамки Україну врятує хтось молодший.
Ви тричі балотувалися на виборах від ВО "Свобода". І тричі не були обраним. Чому так?
Думаю, що мене не сприймали як політика. Я не активний громадський діяч, який бере участь у вирішенні ключових київських питань. Святослав Кутняк та інші друзі реально пашуть. Той же Петро Кузик багато робить на Троєщині і його найближчі соратники, наприклад, Юрко Сиротюк. Я не настільки героїчний і активний, а більше діяч всеукраїнського формату.
Моє завдання – формувати мислення українців, а не боротися з якимись конкретними проблемами конкретних районів.
Нестача якогось більш грандіозного фінансування, ніж було у конкурентів, і не найвищий наразі рейтинг "Свободи" частково вплинули на результат виборів.
Чи плануєте балотуватись ще?
Хм… Мені йти по списку простіше, ніж бути мажоритарником. Якщо представлятиму окремий округ, не зможу до кінця захищати його інтереси. Краще допомагатиму іншим кандидатам вирішувати конкретні проблеми столиці.
Чому вас вабить політична діяльність?
Чому в політику так часто тягнуло? Інколи мене мучить совість, що я музикант. Ну не хочу я бути лише музикантом! І тут треба визначатися. Мої друзі, які в політиці не один рік, набагато компетентніші. Якщо занурюватимусь з головою – запущу музику.
Ми ж ніколи не співали з розрахунку на те, що буде війна! Співали про героїчні моменти в минулому, щоб вселити оптимізм, українську гідність. І тут починається війна – стрімко популярність "Тіні Сонця" зростає. Ми б не хотіли таким чином достукуватись до людей. Та час прийшов.
Яким має бути портрет середньостатистичного українця, щоб країна мала майбутнє?
Україна в будь-якому разі має майбутнє і когось воно дуже навіть влаштовує. Я тверезо розумію, що моє покоління не ідеальне, але тим паче не ідеалізую покоління нове. Ми були більшими альтруїстами і романтиками... Так мені здається. Українцю не позаздриш, він пройшов не лише царизм та сталінщину, а ще й жахливі 90-ті, темні сторони яких не прийнято гіперболізувати, проте вони добряче могли відкластися в психіці нашого народу, типу "не лізь – уб'є", от наш народ і сидить вдома. А якщо й виходить на революцію, то часто не розуміє, що революція не несе країні докорінні зміни, вона лише дає шанс їх провести…
У наступній частині інтерв’ю читайте про перспективи україномовних рок-гуртів у нинішніх реаліях, єдиний виступ "Тіні Сонця" в Росії , творчі здобути і плани та чому поїздки на Донбас для Сергія Василюка – не що інакше, як пошук свята.
Читайте також: В Україні не було жодних революцій, – політичний експерт
Фото: Павло Миронюк