Інтерв'ю з вольовою Тамарою Швець – дружиною загиблого патріота – про те, як було на Майдані, яким чином і нащо зберігається пам'ять про Революцію Гідності та чому високопосадовці залазять під стіл від її промов.
40 років ви прожили у шлюбі. А як познайомились?
На пляжі у Гідропарку. Мені було 19 років, а чоловікові 18. 3 вересня зустрілись, 9 познайомились з його батьками, 12 його батьки прийшли до моїх, а 14 подали заяву на одруження. 20 грудня вже розписались.
Ви були активною у громадському житті до Революції Гідності?
Я комсомолка-активістка з дитинства. Була заступником комсорга школи. Чому не комсоргом? Що в ті часи, що зараз, правильних не дуже люблять. Ним була дівчинка, яка виконувала чітко вказівки, знаєш. А я ще трошки думала.
У 2004-ому була в організації "Інститут громадянського суспільства". З колегами ходили на Помаранчевий Майдан. Люди просто стояли, спілкувалися, як і в 2014-ому. Дух панував. Теж снайпери були на дахах. Теж під Києвом стояли війська. Цього разу тільки МВС-ники були готові, а тоді й танки й артилерія. Приходила додому звідтам у піднесеному стані. Тоді добровільно Кравчук й Кучма віддали владу. Обійшлось без кровопролиття. Але багато змін не сталось…
Нещодавно пропонували вступити в партію. Відмовилась. Є якийсь захід, стукнуло в голову – пішла. Орієнтуюсь, хочу там бути, чи ні. Намагаюсь своїх п’ять копійок вставити.
Як почалась Революція Гідності для вашої родини?
Не одразу після побиття студентів приєдналися, бо внучка хребта зламала. А на кожне віче ходили.
Що спонукало виходити з дому на Майдан?
Сиділа під телевізором і кажу: "Вітя, це як у 2004-му. Ходім – глянеш, які там люди". Пішли, і було добре серед них. Незадовго до вбивства Нігояна побачили, як "гуськом" побігли хлопці. Подумали: зміна караулу. Виявилося, то не Водохреще, а "вогнехреще" сталося: льодяною водою лили, почали бити й стріляти наших.
А 22 січня на світанку вбили Нігояна. Його батьки втекли від однієї війни, а на іншій втратили єдиного сина. Для нас його смерть – великий стрес, бо самі не так давно поховали сина. Чоловік через день наодинці пішов тихенько подивитись, де це сталося. А 26-ого перед віче пішли туди удвох. Але до першої барикади не дійшли. Мені на другій стало моторошно. Нехороше відчулося. А через 2 роки ми знайшли відео, що чоловік там був не раз. Казав, що їде на базар за запчастинами, а сам йшов на Майдан.
Психологічний стан від перебування там описати можете?
А стан передати не можна. То я сама ходила в 2004, а це з чоловіком. На останніх трьох віче, співаючи гімн, перепитував закінчення деяких слів. Сам російськомовний. І дуже хвилююче почав співати.
Як саме допомагали?
Віктор довго служив в армії, тому мали теплі речі, ті ж самі шапки морські на хутрі. Все, що лежало, відносили на Майдан. Синові речі, які лишились по смерті, теж. Хоч і старі, та діти там не мали змоги вчасно попрати і помитися, одягнуть чисте і викинуть. Їжу носили.
Майдан зсередини… Який він?
Була організація. Якось один чоловік почав перезбуджувати народ. Я кажу: "Вітя, що це таке? Хай чоловіки виведуть". "Зачекай, скоро він піде", – відповідає. Той тихо так і зник. Ніхто команд не віддавав, не запитував, що робити. У профспілках жінка-академік мила підлогу і не вішала на себе табличку, що вона вчена. Я теж прибирала. У хлопців в наметах були обов'язки. Чергували. Біля барикади при нас не пропускали чоловіків напідпитку.
Маємо розуміти, що був порядок тоді. Навіть бомжі не випендрювались, були прилаштовані, нагодовані, одягнені киянами і щось робили. Говорити, що вони не такі, як ми? Такі самі.
У день розстрілів чоловік пішов сам. Що спонукало?
18 лютого. Він пішов машинку ремонтувати в гараж, а я ввімкнула телевізор. Побачила ті жахіття і не могла осягнути те, що відбувалося… Показали старих чоловіків, обшморганих так, ніби ними асфальт мили. Сиділи під будинком. Не ворушились. Боялись.
Чоловік прийшов обідати. Кажу: "Там людей вбивають, а ми дома сидимо". Дивлюсь, вже одягнений стоїть.
– Вітя, ти куди?
– На Майдан.
– Я з тобою?
– Ні. Ти дома залишишся.
Так твердо сказав. У сусіда жінка лягла серед дороги, так той не пішов. Я не зупиняла. Не аналізувала. Просто дивилась телевізор. Може, Всевишній так скерував нами. Чоловік пішов. В нього були зареєстровані мисливські ножі. Просила не брати, бо менти перевіряють.
Читайте також: Кривавий "Бумеранг": з'явилась відеореконструкція штурму Євромайдану 18 лютого 2014 року
Дзвонив з Майдану?
У 22:37 він зателефонував.
– Вітя, де ти, що ти?
– Со мной все хорошо, - сказав дуже спокійно.
– Де ти знаходишся?
– Со мной все хорошо. Здесь очень шумно…
І відключився. А о 4 ранку телефоном слідчий сказав, що чоловік мертвий. Донька поїхала сама, тіло не застала. На мобілці показали. Ми прийшли на 8:30 в морг, чекали до 11:30, аж доки я скандал не завела.
– То що, стільки навезли, що вже штабелями лежать?
– Ні, Ваш чоловік лежить окремо.
– Він що не такий, як інші? Вибраний?...
Коли показували тіло, ми не подивилися на поранення. Ковдра була замощена до вушок.
Чому такий сценарій Революції Гідності, на вашу думку?
26 років незалежності дозволили ворогу бути власниками всіх наших стратегічних об'єктів. Відстоювати пільги для військових нещодавно прийшло 200 чоловік. Ви знаєте, що 80 відсотків російських військових тут на пенсії? Це дає зрозуміти, що тоді ворог був в усіх структурах, в СБУ зокрема. Як би це могло завершитись? Ми запустили його дуже давно і дозволили хазяйнувати. Народ виморювали споконвічно. Самодостатню націю хочуть перетворити в рабів. А ми не погоджуємося. Бо це наша земля! Тільки трошки піднімемо голову, знов нас намагаються знищити.
Коли Президент присвоював звання Героя України чоловіку посмертно, мала діалог з охоронцями адміністрації:
– Слава Україні!
– Здрісті.
– Частина таких, як Ви, зараз на Сході. Хтось поранений, хтось вбитий. То вони не герої?
– Хі-хі.
– Навіть якщо ви вважаєте, що "Небесна Сотня" – не герої, то МВСники теж зараз на фронті відстоюють право на існування України. Ви ходите по українській землі, їсте український хліб, охороняєте Президента України і тут же хаєте український народ? Не подобається – то їдьте звідси.
Щось відповіли?
Мовчали. А що вони скажуть?..
Що допомогло триматися, коли чоловік загинув?
Дуже важко було, а потім допомагали люди. Біля "Глобуса" була львівська сотня, "Львівська брама" звалася. Я просто приходила до них полежати на кушеточці.
- Чому на Майдан ходиш? – спитали.
- Душу лікувати.
Теплий прийом і співчуття давали силу. А потім мене долучили до "Малого Кола" Майдану – активних і перевірених. Майданівці почали звати "мама Тома".
Бувало, ідуть 30 хлопців строєм і…: "Мама Тома, Героям Слава!" Від щастя колінця підкошувались.
А одного разу була на зустрічі майданівців з представниками влади в Українському Домі. Поруч сидів молодий офіцер. Всі висловилися і високопосадовці захотіли йти. Говорю: "А я?" Не пам’ятаю, що казала. Поруч мене сидів молодий офіцер. Ніжно взяв за руку: "Ви сильна жінка, я вас дуже прошу продовжувати те, що почали". І, мабуть, я не маю права зрадити. Ті речі священні.
Скільки загинуло людей включно з пораненими?
Досі статистики немає. Говорять, що в перший день розстрілів дуже пихтів крематорій… Але доказів, нібито, не знайшли. У газетах писали, що його директор втік в Донецьк, потім вернувся. А скільки в Дніпрі втопили майданівців? А хто знає, де вони? А в ліс відвезли? То тваринки поїли. Вони теж голодні, їстки хочеться.
Читайте також: Розстріли на Майдані: журналіст спростував чутки про кількість загиблих і спалення у крематоріях
Слідство по вбивству вашого чоловіка ведеться і досі… Які його результати?
Визнано два кульових поранення. Під ключичкою, за словами свідка, цівочка сантиметрів 15 лилася. Патологоанатом сказав, що чоловік втратив близько семи літрів крові. Із ста загиблих хай по 5 літрів крові пішло в землю. А з поранених? Земля пашіла від нашої крові.
Менше з тим, нині справа проходить по генерал-майору СБУ Києва і області Олександру Щеголєву. Він керував АТО на Майдані. 21 серпня 2015-ого на першому суді так чітко сказав, що полював на тих, хто був у профспілках. Через таких, як він, мій чоловік перестав носити військову форму. Щеголєв віддав присягу на вірність народу і тут же полював на нього.
Що йому інкримінують? Який термін може отримати?
Нібито державну зраду. Кара? Має бути пожиттєво. Але з огляду на те, що відбувається в державі, передбачити щось складно. Покараний сьогодні тільки один убивця "Небесної Сотні".
Читайте також: Розстріл Небесної Сотні: жахливі факти, які не маємо права забути
Ви не оминаєте, певне, жодного засідання..
Є таке. На всі суди по "беркутівцях" ходила. Уранці повідомляють, що за дві години суд. Викликаю таксі і їду. Одне тривало 17 годин.
Як проходили суди?
Я ставала між козаками і "беркутньой", щоб сутичок було менше. Бо літню жінку не так чіпатимуть. Бувало всього. На одному засіданні "беркутівець" падає, хватає мене за руку і кричить: "Поліцію б'ють!" А за другу руку мене тягне суддя Рибак, маленький-кругленький. Я хотіла його стукнути. Але не моторошно було.
З нами козаки ходили. Ми так гарно співали, гудів весь апеляційний суд. "Червону калину", "Славень", гімн і "Меч Арея". Нам сили надавало, а "беркутня" стояла, схиливши голову. Їх Янишевський привозив трьома автобусами. Він зараз під слідством, а тоді у званні підвищували. То як ми сприймаємо це? І самі судді відтягували й адвокати. З Катею Шаповал брали фотки загиблих і між слуханнями чіплялися до "беркутівців", що в клітках сиділи. Тероризували їх. Так дістали суддю Шаповалова, що він отримав серцевий напад.
Але результатів тих судів не видно. От що ми можемо сказати про козака Гаврилюка? Він перший мав можливість, щоб засуджений був той, хто його принизив. Він перший забрав заяву, пожалів двох дітей винного, а 48 дітей Небесної Сотні він не пожалів?
Ви сприяли створенню брошури про Віктора Швеця. Розкажіть деталі.
Авторці Світлані Терейковській під час прощання сіло на руки два голубки. І вирішила написати про кожного Героя "Небесної Сотні". Вона за фахом російський філолог, тому було забагато русизмів у тексті. Переробляли з 15-річною внучкою.
Як видавали?
У 2016-ому я поїхала на зустріч олімпійців. Вручила колекційні монети Революції Гідності. Зустріла міністра спорту Жданова і попросила його назвати змагання іменем мого чоловіка, а Президента федерації – видати брошуру. Кубок з академічного веслування пам'яті Швеця тепер є. Книгу видали накладом у 500, а потім 1000 примірників. І нині лише 200 лишилося на руках.
"Об'єднання родин Героїв "Небесної Сотні" – громадська організація, яку створили. Як ще зберігаєте пам'ять про Майдан?
У вересні 2014-ого організували зустріч-єднання в Українському Домі. Зала була переповнена. Тепло плакали родини "Небесної Сотні". Їм вручили Срібний Хрест від "Гвардії Революції". 20 лютого цього року теж організували концерт-присвяту "Відданим сотням України".
Читайте також: Україна пам'ятає: загиблих патріотів Майдану згадають в Українському Домі
Родини відзначали медаллю "За любов та жертовність до України". Ми зорганізували відзначення студентів такою ж медаллю. У них сльози на очах були. Три роки про них ніхто не згадував, а мама Тома згадала. З Світланою Бадерою зорганізували видання колекційного календаря в 1000 примірників.
Намагаюсь скрізь активно втручатися. Виростаю перед високопосадовцями, їм не подобається, але я виростаю. Хай вони хоч в очі мені подивляться.
Хочете почути відповіді від можновладців чи нагадати?
Доки я живу, нагадуватиму, що відбулося і як. У кожного з них є душа та родина. І совість має бути.
Ярема казав:
– Ви ж коли говорите, то високопосадовці готові під стола залізти.
– Це їх проблеми, я ж не запихую туди насильно. Добре, коли починають щось відчувати.
Чи імовірний новий поштовх Революції? Ще один Майдан?
А цей ще не закінчився. Він продовжується в душах, і в дійсності, і фізично.
Відчуваєте підтримку свого чоловіка?
Буває, що тиждень готуюсь до якогось заходу. Приходжу, а говорю геть інше. Тобто, він мене скеровує.
Перемога за нами. Справа в часі і людських життях. Що потрібно робити, щоби вистачило запалу і любові?
"Якщо не вмієш говорити "ні", то маєш навчитися, навіть близьким родичам" – подобаються слова. Любов має бути присутня всюди. Треба нести свій теплий погляд, але навчитися говорити твердо й жорстко "ні" тим, хто не розуміє. Маємо навчитися будувати майбутнє своїх дітей.
А черпати силу в пам'яті?
Хм, майбутнє можливе тільки з пам'яттю про минуле. Щоб не допускати в майбутньому отих страхіть, маємо пам'ятати, до чого призводить наша лояльність. Якось спитали: "Чи потрібно ту фотографію, де мій чоловік після поранення стікає кров'ю і ніби розп'ятий, включати до книги про нього?" Потрібно! І діти най дивляться і розуміють, що відбувалось на Майдані. Може, я трохи жорстка. Хуліганкою була від природи. Але для збереження пам'яті все робитиму.
Фото: Валерія Павлюк
Читайте також: Активна фаза Майдану: як це було 4 роки тому