Ліні Костенко – 93: 5 зворушливих віршів поетеси про кохання
Сьогодні, 19 березня, свій 93-й день народження святкує легендарна українка Ліна Костенко, яка своїми словами вміє надихати та окриляти читачів.
З нагоди знакової дати 24 Канал підготував добірку віршів поетеси, в яких вона розповідає про одне з найважливіших почуттів – кохання.
Не пропустіть Насолода для вух: старовинні українські пісні, які отримали нове звучання в час війни
Ліна Костенко народилася у місті Ржищеві в родині вчителів Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків. Ще з дитинства Ліна мала приклад свого батька, який був відомим поліглотом-самородком та міг викладати будь-який предмет на найвищому рівні.
Вже у шкільні роки Ліна проявляла зацікавленість у літературі та письменництві, почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який очолював відомий український поет Андрій Малишко, а пізніше, у повоєнні роки, вона продовжила своє літературне виховання, відвідуючи літературну студію при Спілці письменників України.
Письменниця зробила великий внесок у популяризацію української культури. Вона не тільки присвятила свій талант написанню чудових творів, які стали бестселерами та перекладеними багатьма мовами світу, але й стала активною громадською діячкою, яка захищає права людей та розвиває культуру в Україні.
Її твори вражають своєю витонченістю та мудрістю. Весь її життєвий досвід та незламна воля відображається у її творах та є великим джерелом натхнення для багатьох.
Ліна Костенко / Фото з Pinterest
Вірші Ліни Костенко про кохання
"Очима ти сказав мені: люблю"
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
"Напитись голосу твого"
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
"Спини мене отямся і отям"
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю.
"Я ніколи не звикну"
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до тебе звикати.
Це за примхи мої ти так гарно мене покарав.
І приходять світанки, щоденних турбот адвокати
І несуть під пахвою тисячі різних справ.
Я кажу їм: світанки! Все на світі таке муруге,
Урожай суєти – залишається тільки стерня.
Скільки ми милувались! І кожного разу — вдруге!
Стільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.
"Недумано, негадано"
Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м'ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття,—
я п'яна, п'яна, п'яна
на все своє життя!