Вперше на «мертвопівнячій» сцені
– Це ваш перший виступ на «Прокиданні…» в рамках Львівських Флюгерів? Як
воно? Які відчуття?
Остап: Ой, настрій просто чудовий, все класно відбулося. Ми насправді дуже багато
працювали. Програма вся фактично зовсім нова, тому трішки хвилювалися, але все
відбулося дуже вдало. А зараз от тішимося, що вперше після довгої роботи нарешті
відпочинемо.
– «Прокидання…» в більшості львів’ян ось уже кілька років поспіль асоціювалося
з «Мертвим Півнем». Як воно було, стати на ранкову сцену після них? Були
якісь побоювання, що може прийти, наприклад, менше люду, чи щось не піде
належним чином?
Остап: Я думаю, що вже всі давно знали про таку зміну, що цього року не
буде «Мертвого Півня», і який проект буде натомість. Люди це бачили і знали. А
загалом, я от весь час, коли ми грали, думав про це. Справді. Я усвідомлюю, та й усі, хто
сьогодні сюди прийшов, що ця сцена, цей проект фактично були створені під «Мертвого
Півня». І нам, як музикантам, ще важче, бо це така собі передача традицій. Звісно,
бракує на цій сцені такого гурту. Але комусь потрібно продовжувати цю музичну
традицію «прокидання».
Мар’ян: Так, власне, що інформація вже трохи «втряслася», а не те, щоб несподівано, за
три дні попередили, що «Мертвого Півня» на «Прокиданні…» не буде. Хоча, в нас навіть
були ідеї, аби зробити щось спільне з музикантами.
– А ви готові стати новою хвилею львівської музики і запровадити нову
традицію – «Прокидання з «Гичом»?
Остап: Думаю, що так. Власне і йдеться про традицію, про щорічне прокидання на
Флюгерах Львова. Але, звісно, це не лише нам вирішувати. Ми плануємо, але потрібно
спитати ще думку тих людей, які сьогодні прийшли нас послухати. Хоча, я от побачив у
обличчях глядачів, що багатьом таки подобається. Тому, чому б ні?
Мар’ян: Але це вже буде трохи інша річ, не зовсім таке перехоплення традиції «Мертвого
Півня», а щось нове, інше, своєрідне. Бо я сам фанат «Мертвого півня», ми – трішки інше.
Остап: А щодо «львівської хвилі», ми зрештою і є львівським проектом, у Львові всі наші
друзі, і в нас навіть організувалася якась така своєрідна «Гич-громада», то власне і є те
львівське середовище, яке живе такою великою сім’єю, спілкується…
Все починалося з «МАвБиДАвБи» і французької на слух
– А розкажіть, як взагалі народився «Гич-оркестр»?
Остап: Гурт наш народився рік тому, на пальцях можна порахувати, скільки концертів
ми відіграли. Почали з проекту «МАвБиДАвБи», а невдовзі зібрався цілий оркестр.
Сьогоднішня подія була доволі серйозною, особливою і трішки важкуватою, бо це все ж
ранок, а грати не так вже й легко зранку. Але це дуже гарний трамплін для нас.
Мар’ян: А взагалі, «Гич» – то все добре, що є в цьому світі. І є «гич», а є «не гич», як є добре і погане (сміється).
– У вас дуже особлива мова, доволі незвичні тексти? Звідкіля така ідея?
Остап: Насправді, ми до тексту відносимося дуже серйозно, як і до музики, зрештою. Ми
скоріше до сценічних образів відносимося не серйозно А тексти і музика – це основа.
Ми беремо тексти Тичини, Сосюри, а також багато текстів пише наш соліст Пиріг (Мар’ян
Пирожок). Ми експериментуємо, деякі наші тексти будуються на «декоративній лексиці»,
як ми її називаємо. Коли слово сприймається як емоційний символ, музично навіть,
перетворюється в якусь таку текстову забаву. Ну от наприклад французьку, німецьку чи
польську мови ми сприймаємо на слух, як музику, це все – імпровізація.
– А звідки береться ота імпровізація? Що спонукає писати такі тексти?
Мар’ян: Та отак от наслухалися різної музики і зробили таке новаторство (хоча, не беруся
казати напевне, що то саме наше новаторство). Сприймаємо на слух різні мови, а основне
– це емоційне навантаження, і отак от виходить така інтернаціональна штука, доступна
кожному, якщо він, звісно, захоче її зрозуміти.
– А самі ви володієте іноземними мовами? Французькою, німецькою?
Мар’ян: Ні, я от взагалі мовами не володію . Вихоплюємо окремі слова, які не завжди
пов’язані між собою. Є якесь основне центральне слово, навколо якого і крутимося. То
власне і є наш такий секретик.
У кожного свій «гич»
– А як щодо вибору ваших сценічних образів? Тут ви теж імпровізуєте? Бо на
сцені виглядаєте доволі таки незвично і особливо, дехто сприймає за таких собі
львівських фриків.
Остап: До наших сценічних образів виникає стільки ж питань, як і до слова «гич». Ми
не робимо якоїсь стилізації під щось, під якусь обгортку. Для нас основне – текст, музика
і наша сім’я, решта – на другому плані. Те, що відбувається на сцені – кожного разу по-
іншому, наш зовнішній образ залежатиме від місця, події, якогось завдання, яке ми собі
поставимо. Образи завжди мінятимуться, бо й у слова «гич» є купа значень, і в кожного
народжуватиметься своя асоціація, а це справді дуже важливо.
– Хтось надихає «Гич»?
Остап: О, це дуже добре, що є кому надихати! Перелік можна вести від народної музики,
через блюз, музику 70-х, і аж до сучасної музики. Нас надихають різноманітні музичні
традиції, тут навіть важко виокремити якісь назви гуртів. Ну от Любко в нас (Любомир
Іщук (перкусія, мандоліна, духові) кохається в електроніці, комусь більше подобається
рок-н-рол, комусь – народна музика. І ми це все поєднуємо, як то кажуть «зі світу по…
звуку».
Мар’ян: Кожен слухає і грає різне, у кожного свої вподобання. Багато з нас грають ще в
інших гуртах, а от скрипаль наш, Павло (Павло Проців), на скрипці вже 8 років грає. І
от такі різні музиканти зібралися разом і тепер граємо. Грубо кажучи, хто що хоче, те і грає.
Буває, що дещо відсіюється, але нікому, звісно, не в образу.
– А самі якось визначаєте свій стиль? Фольк-рок, наприклад?
Остап: Ні… в нас своє – гич-н-рол, гич-н-блюз, радіо-гич. Бо насправді в нас є дуже
багато стильово різних пісень. І ми не зараховуємо цілеспрямовано себе до якогось
напрямку чи стилю. Бо людна живе, вона змінюється, їй можуть подобатися різні речі. Ми
постійно змінюємо форми і формати. Чому ж ними не побавитися?
– Як вам загалом цьогорічні флюгери?
Остап: Ой, дуже подобається цього року. Я думаю, що то один із таких класних міських
фестивалів, який має свою харизму, таке щось власне характерне Львову.
– А чого побажаєте львівським меломанам?
Остап: Побажаю великого «гича» всім у їхньому житті! Аби «гич» завжди був у їхньому
серці. Аби вони були веселі і здорові, аби любили один одного і вчилися один в одного!
Мар’ян: Усього тільки найкращого, що можна було б побажати: добра, любові, щастя. А
головне – не сумувати, а якщо й сумувати, то якісно, бо смуток теж має бути якісним, а не
якимось таким ганебним. І щоб причина того смутку була романтична!
– Дякую! А я у свою чергу побажаю вам творити такі ж екстравагантні класні
речі, якими ви сповнені зараз!
Остап: Дякуємо, нам дуже приємно!
Мар’ян: Дякуємо!
Розмовляла Іра Вовк,
Телеканал новин «24»
Фото: І.Вовк