Згадати Все. Магія вінілових платівок
Нині будь-яку пісню можна знайти, кілька разів провівши пальцем по екрану смартфона. А років 30-40 тому за альбом із музикою улюбленого гурту можна було загриміти за ґрати. Перед цим виклавши за платівку місячну зарплату. У цьому випуску – все про вінілові платівки. Що і на чому слухали, як і де купували, і чому вініл популярний і досі.
Патефони швидко виросли до грамофонів. Але ні там, ні там музики не буде без платівки, яку роблять з полівінілхлориду. Звідси й народна назва – вініл. На усіх пластинках радянського виробництва красувався напис "Мелодия". Це єдина фірма, яка мала право тиражувати музику. Платівки продавали в однойменних магазинах.
Читайте також: Згадати Все. Колгоспи: агробізнес по-радянськи
В радянські часи широкі тиражі мали різноманітні вокально-інструментальні ансамблі. Платівки українських гуртів потрапляли на полиці магазинів лише зрідка і дуже скромним тиражем. Але найбільш популярна – звичайно, західна музика. Вибір не дуже широкий, але дещо все-таки продавалася в магазинах "Мелодия".
Вініл дає можливість записати музику як музичний твір. Тобто послідовність дорожок з паузами і антрактом. Коли ви берете платівку і перевертаєте на інший бік. Ви переосмислюєте все що ви прослухали. І продовжуєте далі,
– розповів співвласник "Вініл Клубу" у Львові Олег Мацех.
Обкладинки таких дисків ретельно перекладалися. Шері шері леді Моден Толкінг у радянському варіанті звучало просто "Любимая", "Crazy Music". Божевільна музика групи "Ottovan" стала "фантастичною музикою".
Кожна пластинка з-за кордону звучала несподівано якісно, проте, за ввезення забороненого можна було легко загриміти за ґрати. Музичну контрабанду везли моряки, провідники міжнародних потягів і дипломати. І ціна на чорному ринку відповідна.
Як повертається мода на платівки і чому кожен музикант, що себе поважає видає альбом на платівці – дивіться у програмі.