"Каждый раз ведут на расстрел": проникновенные стихи Виктории Амелиной о войне
Россия в очередной раз убивает лучших украинцев. 27 июня оккупанты ударили ракетами по Краматорску. Одной из жертв этой трагедии стала талантливая украинская писательница Виктория Амелина. Ее жизнь оборвалась на 37-м году.
Викторию с любовью и уважением вспоминают родные, друзья, коллеги и почитатели. Врачи боролись за ее жизнь несколько дней, но из-за тяжелых ранений девушка умерла в больнице.
К теме Писательница Виктория Амелина погибла в результате удара по Краматорску: что о ней известно
Во время полномасштабной войны Виктория неоднократно поражала публику чрезвычайно чувственными и искренними текстами, проникающими глубоко в душу. После трагического известия о гибели писательницы 24 Канал собрал ее стихи о войне.
Стихи Виктории Амелиной о войне
Тривога
Повітряна тривога по всій країні
Так наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх
А цілять лише в одного
Переважно в того, хто скраю
Сьогодні не ти, відбій
Не поезія
Я не пишу поезію
Я прозаїк
Просто реальність війни
з'їдає пунктуацію
зв'язність сюжету
зв'язність
з'їдає
Наче у мову
влучив снаряд
Уламки мови
схожі на поезію
але це не вона
І це теж не вона
Вона в Харкові
Волонтерить
Втрати української армії
Цифри втрат нашої армії засекречені
До кінця війни цифр не буде
Буде сусід, чоловік дивачки,
яка саджала червоні квіти
Друг, який нікого не попередив
Викладач, якого ми так любили
Та дівчинка, яка усіх дратувала
Художник, який завжди всім подобався
але здається, любив ту дівчинку
В ім'я державної таємниці
Клянуся, я загиблих не рахуватиму
Не рахуватиму до нестями
І до кінця війни
(Насправді я починала – збилась)
Історія для повернення
Коли Тім виходив з міста, підняв камінчик на вулиці
Коли Ярка лишала сад, взяла кісточку абрикоси
Коли Віра виходила з дому, то не взяла нічого
cкоро я повернусь, сказала
і нічогісінько не взяла
Міра виростила шкатулку із намистини
ростить новий дім в шкатулці
Тім почав нове місто з каменю
Місто схоже на рідне,
тільки моря немає
Ярка посадила кісточку абрикоси
довкола кісточки сад став Ярчин
А Віра
яка не взяла нічого
розказує цю історію
Коли тікаєш із дому,
розповідає
Дім за спиною маліє
щоб вберегтися
Дім обертається
сірим камінчиком
намистиною
кісточкою минулорічної абрикоси
скельцем, що коле долоню усю дорогу
мушлею з Криму
зернятком соняшника
ґудзиком з татового мундира
Дім тоді поміщається до кишені
і там він спить
Дім слід витягати з кишені
в безпечному місці
Коли готовий
Дім помалу ростиме
І ти ніколи
запам'ятай, ніколи
не будеш без свого дому
А що ти взяла з собою?
Взяла лише цю історію
про повернення
Ось, витягнула на світло
Вона росте